“У чому причина величезної популярності у світі роману Патріка Зюскінда “Запахи. Історія одного вбивці”
Треба сказати, що роман “Парфумер” Патріка Зюскінда – унікальне явище в сучасній німецькій літературі. Цей видатний твір з’явився на світ в 1985 році. Роман добився такої світової популярності, якою в німецькій літературі останніми користувалися твори Т. Манна, Г. Бьолля і Г. Грасса. За двадцять чотири роки, що минули з того часу, коли роман уперше побачив світ, він виданий загальним тиражем більше дванадцяти мільйонів, переведений на сорок дві мови, включаючи латинську, і, нарешті, екранізований.
Спочатку у літературних колах Німеччини
Поява українського перекладу роману, величезна популярність, яку придбав роман у середовищі україномовних читачів, – все це не залишилося непоміченим вітчизняною літературною критикою і вченими-філологами.
Увага
При прочитанні роману, зрозуміло, вражає велика кількість різних планів в сюжеті роману. У ньому тісно переплітаються історичні реалії передодня Великої французької революції; читачеві важко позбутися він аналогій з відомими сюжетами світової літератури. Мимоволі доводиться задуматися над тими механізмами, які приводять до влади, сильну і геніальну особистість. Читачеві також само собою доводиться переосмислювати, яке значення в людському житті відіграє здатність відчувати запахи.
Актуальність роману визначається тим, що “Парфумер”, як і любий інший, по-справжньому великий твір літератури, до числа яких він, безсумнівно, належить, не може не ставити перед читачем “одвічні” питання про добро і зло, про любов і про сенс людського життя.
Таким чином, трагедію головного героя роману відомого німецького письменника Патріка Зюскінда “Запахи. Історія одного вбивці” Жана Батіста Гренуя можна трактувати по-різному. Багато літературних критиків відносять цей твір до постмодерністського напрямку німецької літератури, хоча й аргументи тих, хто не згоден з такою точкою зору, виглядають досить переконливими.
Дитинство та юність головного герою роману стали постійною його боротьбою за виживання у байдужому і безжальному до нього світі. І першою ж людиною, байдужість якої ледь не стоїли Гренуєві життя, стала його рідна мати, яка кинула його напризволяще, залишивши помирати на зловонних відходах. Герой, якого безжальний світ все ж таки не звів в могилу, виріс і у якийсь момент усвідомив, що він зовсім один у цьому світі і нікому не потрібен. Він зрозумів, що жодна в світі людина ніколи не буде переживати за нього, і навіть думати про нього буде лише якщо знайде спосіб витягти з Гренуя вигоду.
Герой вирішив жити своїм життям, він став колекціонувати запахи, яким, як звичайним експонатам своєї дивної колекції, не давав ніяких естетичних оцінок. Але випадкова подія одного разу перевертає його уяву про запахи і Гренуй розуміє, що таке по-справжньому прекрасне. Запах молодої дівчини, який він випадково чує через річку, манить до себе і п’янить. Гренуя несподівано охоплює така непереборна жага володіти цим запахом, що він прагне увібрати його в себе без залишку. Після пізнання цього “ключа до порядку всіх інших ароматів”, без якого “не можна нічого зрозуміти в запахах”, герой проводить повну ревізію ароматів зі своєї колекції. Він розкладає їх по полицях, розподіляє на хороші і погані. Це зумовило все його життя – Гренуй не тільки зрозумів, що повинен бути парфумером, а й знайшов якісь орієнтири в цьому світі. Ці орієнтири були позбавлені моральності, адже запахи він оцінює не з точки зору естетики, да й де узятись цій моральності, якщо з самого дитинства герой роману був покинутий сам на себе.
Надалі Гренуй робить ще одне відкриття – він розуміє причину своєї відчуженості від оточуючого світу. І справа була зовсім не у його феноменальному нюху, а в тому, що його тіло не мало зовсім ніякого запаху. Повернувшись у людський світ, він починає створювати парфуми, які складаються з запахів людського тіла. Парфумер інтуїтивно приходить до того, що завдяки своїм парфумам знаходить дивовижний механізм керування людьми, їх життям і свідомістю. Запахи, складені Гренуєм з диявольською холодністю, стають універсальними відмичками до людських душ. Йому навіть становиться зрозумілим механізм почуття, який люди звичайно називають коханням. Гренуй розуміє, що за допомогою складених їм запахів він може управляти почуттями і визивати любов до себе, але для нього таке кохання не мало ніякої цінності. Йому, як звичайній людині, хотілося, щоб любили саме його і завдяки його людським якостям, а не завдяки його привабливим парфумерним шедеврам.
Я вважаю, що самогубство головного героя стає наслідком його самотності в оточуючому світі, світі, який не приймає його з самого народження. Та ще це і несвідомий акт любові до цього жорстокого світу, акт принесення у жертву світу самого себе, що власне кажучи, і можна вважати справжньою любов’ю. Мабуть, саме завдяки тому, що цей твір у досить незвичайній формі відповідає на одне з одвічних питань в історії людства – питань про сенс життя, роман П. Зюскінда “Запахи. Історія одного вбивці” і став незвичайно популярним у всьому світі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)