“Творіть красу, дерзайте і не спіте”
У 1939 році відома співачка Оксана Андріївна Петрусенко одержала лист, який дуже схвилював її. Це був лист-сповідь. Невідома жінка розповіла про свою тяжку долю. Про те, що батьки не посилали її до школи, бо бідні були, про те, як минає її час у тяжкій виснажливій роботі – треба садити, копати, полоти, мазати. Про те, що є у неї мрія й покликання, заради якого вона й заміж не вийшла, заради якого терпить глузування односельців та родичів. А мрія та – мов синій птах у піднебессі – навчитися малювати. І благання: “Допоможіть мені, шановна співачко,
Співачка зустрілася з Павлом Тичиною, з працівниками Центрального будинку народної творчості. І навесні 1940 року у Полтаві була влаштована персональна виставка невідомої художниці.
Потім – тріумф її полотен у Києві та Москві. На Всесвітній виставці 1954 року в Парижі твори жінки-селянки приголомшили французів. Одну картину – “Цар-колос” – було вкрадено.
Ім’я цієї художниці – Катерина Білокур.
А тепер уявімо на хвилину, що Оксана Петрусенко лист не одержала. Або одержала, але не встигла прочитати.
Картини залишились би невідомими, самобутня художниця нікому непотрібною, а суспільство збідніло б.
Так-так, ми з вами були б біднішими без полотен Катерини Білокур. Ще маленькою дівчинкою я відвідала невеличкий музей в Яготині, де зберігаються картини художниці, і до цього часу згадую ті трепетні квіти та зворушливі натюрморти. І я вдячна Оксані Петрусенко за відкриту й подаровану нам красу. Думаю, вона має право на те, щоб її вважали співавтором Катерини Василівни.
Останнім часом модно цитувати наліво й направо слова А. П. Чехова про те, що в людях все має бути прекрасним – і обличчя, і одяг, і думки. Зараз це змагання за зовнішню красу: для обличчя добираються креми й косметика, для фігури – дієти й масаж, а бажання мати красивий одяг заполонило усе наше єство. От тільки про чистоту думок мовчимо, про багатство й красу внутрішнього світу не згадуємо, про великодушні вчинки й думати забули.
Ні, я не закликаю одягтись всім у полотно і не слідкувати за собою. Мені хочеться, щоб люди знову навчилися робити маленькі сюрпризи не з примусу, не для бізнесу, а для себе й для оточуючих і тільки тому, що душа того вимагає й бажає.
Знаю хлопця, який, не витримавши постійного бруду на трамвайній зупинці, кінець кінцем взяв мітлу в руки і прибрав ту зупинку. Донкіхотство? Глупота? Йому було нічого робити? Думаю, що це просто виявилась ностальгія за красою.
Титан розуму Олександр Довженко в своїх щоденниках писав, що тільки краса може врятувати людство від мороку насильства. Певно, письменник насамперед думав про красу взаємин між людьми, красу новаторства в науці, мистецтві, красу материнства, красу праці, – тобто спочатку має бути вчинок, дія, а не словоблуддя. Бо й сам Довженко не міг жити інакше. Відомо, що славнозвісний кінорежисер, сценарист, художник садив дерева навколо кіностудії, яка нині носить його ім’я, – творив красу…
Ще можна багато чого написати. Та для чого слова? Я візьму сьогодні мітлу та піду прибирати.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)