Твір-розповідь “Чарівний світ Катерини Білокур”

Картини Катерини Білокур дивовижні. На них буйно квітнуть мальви, жоржини, красолі, маки, волошки, материнка. Ціле царство барв. Л вчителем Катерини Василівни була природа.

Про це писала сама художниця: “Я на матір-природу дивилась і в неї училась. Там цвіте квіточка синя, а там – жовта й червона, там кущик травиці, гілка калини схилилась, а над нею хміль і переступень покрутились. І я передавала на свої картини – і це виходило чудово!”

Катерина Білокур, либонь, чи не єдина у світовому мистецтві неосвічена селянка, котра самотужки

сягнула воістину фантастичних висот у малярстві. У школі не навчаючись, але багато читаючи, беручи книжки в сільських учителів, які допомогли їй розширити кругозір, увійшла у світ мистецтва.

Дорослою дівчиною почула вона по радіо голос прекрасної співачки Оксани Петрусенко і, вражена, послала їй малюнок, зроблений на аркуші з учнівського зошита – відповідь на почуту пісню “Чи я в лузі не калина була?”.

Намальовані кетяги червоної калини розповіли співачці про великий талант авторки малюнка, і артистка зробила все, щоб долею Катерини Білокур зацікавилися люди, пов’язані з живописом. Так від селянської

хати пішла по світу чутка про творчість народної художниці. Спершу її картини побачила Полтава, потім Київ, Москва, Париж.

Чарівницею з Богданівки назвав Олесь Гончар Катерину Білокур. Під доторком її пензля найбуденніші речі постають як вінець творіння працелюбної людини: кожне стебельце, кожна гілочка, кожна квітка співають хвалу щедрій, родючій українській землі, хвалу життю.

“Цар-колос”, “Сніданок”, “Привіт урожаю”, “Бурячок”, як і решта диво-полотен богданівської майстрині, повідують нам про життя й працю людську, хоч людей на них і не зображено. “Буйна” – одна з кращих робіт художниці у воєнні роки. На ній розкошують щедрі на красу, обласкані серцем творця мальви, півонії, ромашки, кручені паничі, кетяги калини.

Уславлюючи буйноквіт, художниця утверджує перемогу життя над смертю. Дивлячись на її натюрморти, ми майже фізично відчуваємо запах гарячої картоплі “в мундирах”, п’яніємо від аромату щойно випеченої хлібини, милуємося достиглими гронами винограду, звідуємо смак дозрілих яблук і медово-пахучих груш.

“Польові квіти” художниці нагадують барвистий килим рівнин Полтавщини. Вражає композиційний задум полотна: сине тло, на якому вінок із степового різнотрав’я. Тут шальвія і смілка, буркун і дивина, полин і кашка, ніжні пелюстки суничок і фіалок. Навіть будячок біля житнього колоска здається не таким колючим.

Символом добробуту і краси селянського життя є “Натюрморт з глечиком і колосками”. Дивують гармонія барв на полотні, простота і довершеність композиції. Власне, це притаманне всім полотнам художниці, які стали надбанням українського мистецтва.

Полотна майстрині – величальні пісні природі, людині і її діянням. Саме їй, богданівській майстрині, присвячено роман Володимира Яворівського “Автопортрет з уяви”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Твір-розповідь “Чарівний світ Катерини Білокур”

Categories: Твори-мініатюри

Links