Тема вибору в романі М. О. Булгакова “Майстер і Маргарита” Роман М. О. Булгакова “Майстер і Маргарита” є одним із найяскравіших творів. У ньому переплелись час теперішній (час написання роману) та час минулий (час приходу сина Божого на землю). У теперішнім часі ми бачимо боротьбу розуму, освіченості з нісенітницями, жадібністю та нечемністю. З найперших сторінок роману автор показує, що нечемність повинна бути покарана. Так, директор МАССОЛІТА Берліоз заплатив життям за своє ставлення до творця всього людства. Він, не знаючи про те,
що сперечається із самим дияволом, висловлював своє нехтування вищими матеріями, не занурюючись у глибину проблеми. У своєму романі “Майстер і Маргарита” Михайло Опанасович Булгаков яскраво зобразив нам так звану тему вибору. Це перш за все стосується проблеми вибору Маргарити між “гарним життям” з багатим та люблячим чоловіком та справжнім щастям із вбогим та нікому не потрібним письменником – Майстром. Також ми бачимо проблему вибору Понтія Пілата між своїм обов’язком і здоровим глуздом, своїм бажанням. Понтій Пілат зробив свій вибір, але виявилось, що від нього в даний момент зовсім нічого
не залежить. Прокуратор знав, що, оголошуючи смертельний вирок Ієшуа, робить жахливу помилку, котру виправити буде неможливо. У його мозку плутаються думки, він розривається між роботою та сумлінням. Майстер і Маргарита зустрілись одного разу на вулиці і відразу, з першого погляду зрозуміли, що вони створені один для одного. З того часу між ними виникло почуття кохання. До цього героїня жила в чудовому будинку зі своїм чоловіком, котрий її кохав та задовольняв всі бажання, але, незважаючи на все це, Маргарита не була щасливою у шлюбі з ним. Жінка мала все, що бажала, та гроші не приносили їй щастя. Все це вона погодилась віддати заради того, щоб бути разом із Майстром, який мешкав у напівпідвальному приміщенні і єдиним заняттям якого був роман, котрий він писав. Це була розповідь про Понтія Пілата, всевладного прокуратора. У своєму творі Майстер бачив сенс життя, а Маргарита його надихала. Коли роман був завершений, прохання Майстра надрукувати його твір було відхилено. Почали з’являтися різні критичні замітки та статті в газетах. Майстер дуже переживав з приводу цих статей, й так сильно, що наважився навіть спалити головну працю свого життя. Після цього вчинку Майстер зовсім заблукав у власних жахах та сам звернувся за допомогою до психіатричної лікарні. Заради того, щоб повернути свого коханого та помститись кривдникам, Маргарита йде на компроміс з Воландом та його свитою. Вона погоджується продати свою душу дияволу, зробитись відьмою і на деякий час побути королевою балу в Сатани. Разом з тим Маргарита не втратила своєї душевності і на питання Воланда про найбільше її бажання, врятовує нещасну мученицю Фріду від докорів сумління, замість того, щоб повернути собі Майстра. У кінці її найбільше бажання здійснилось. Майстер і Маргарита залишились навік разом, і їм було даровано спокій. Усіх останніх, хто піддався спокусам диявола, було покарано. Безумовно, зло ніколи не залишається непокараним, а добро, як і повинно бути, перемагає. “Справжні”, благородні люди зробили свій вибір, і він став правильним, тому що діяли вони не з власних інтересів, а на користь оточуючих, а також заради світлих почуттів. Багатогранність людської натури (за романом М. Булгакова “Майстер і Маргарита”) Роман “Майстер і Маргарита” був твором, який приніс Булга-кову світову славу. Доля письменника дуже незвичайна. Поява у 1962-1967 роках декількох вагомих і до цього невідомих творів Булгакова, який був знаний у Росії і Європі головним чином як автор п’єс “Дні Турбіних” і “Зойчина квартира”, перемістило його ім’я в ряд найкращих російських письменників. Він був митцем, якого не визнавали впродовж життя. Деякі п’єси Булгакова забороняли ставити в театрах, його твори не друкувались. Автор хотів принести користь своїй країні, працюючи режисером, але його не приймали на роботу за спеціальністю. У цьому була його трагедія. Роман “Майстер і Маргарита” – найвизначніший твір Булгакова, в якому висвітлено багатогранність людської душі, показано суть людської натури. Герої роману проявляють себе по-різному, залежно від обставин. Почуття й оточення, які визначають вчинки, яскраво показані в романі на прикладі Пілата Понтійського і Ієшуа Га-Ноцрі. Мирний філософ Ієшуа був схоплений за свої проповіді, в яких згадував ім’я імператора і казав: “… настане той час, коли не буде влади ні кесарів, ніякої іншої влади”. Сповідуючи доброту і справедливість, називаючи людей “добрими”, Ієшуа Га-Ноцрі постає перед представником римської влади в провінції Пілатом Понтійським. Спочатку Пілат ставиться до Ієшуа байдуже, як до звичайного заколотника, який закликає народ розгромити храм: “… прокуратор подивився на заарештованого, … подумав про те, що простіш за все було б вигнати з балкону цього дивного розбійника, промовивши тільки два слова: “Повісити його”. Байдужість базується на тому, що набридла така робота, що у нього болить голова і йому легше було б швидше закінчити з цією справою і піти в темну кімнату відпочити. Булгаков показує, що Пілат – звичайний чоловік, якому не подобається безсуттєвість його справи: “… які ще нікому не потрібні запитання йому доведеться задавати”. Але в той же час Пілат є прокуратором, і він повинен робити свою справу – карати або милувати. Тут Пілат показаний людиною, яка поважає закон, свої обов’язки, людиною, яка не може, вірніше, боїться піти проти закону. Це і відіграло роль у затвердженні Пілатом вироку, який був винесений Малим Синедріоном Ієшуа. Булгаков показує Га-Ноцрі в романі особистістю, яка висувала нестандартні, незвичайні ідеї, примусила Пілата відчути іще щось, окрім свого головного болю, відчути, що існує світ, якому хотів присвятити себе Ієшуа. Римський прокуратор більше не хоче смерті Ієшуа, намагається врятувати його, дає йому нагоду, якою Ієшуа не скористався, так як це, тобто брехня, могло порушити його принципи: “Слухай, Га-Ноцрі,- заговорив прокуратор, дивлячись на Ієшуа якось дивно: обличчя прокуратора було грізним, але очі були турботні,- ти коли-небудь казав що-небудь про великого кесаря? Відповідай: казав?… Або не казав?- Пілат протягнув слово “не” дещо більше, ніж це повинно бути на суді і відправив Ієшуа в своєму погляді якусь думку, яку начебто хотів навіяти арештанту”. З останніх сил намагається Пілат-чоловік врятувати від смертної кари Ієшуа. Але коли той зізнається в промові речей про кесаря, Пілат-прокуратор затверджує смертну кару. Письменник хотів показати непримиренність двох протилежних сторін людини: Пілат як людина не хоче страти доброго філософа, але згідно із законом він не може допустити промов Ієшуа про імператора, які можуть сколихнути народ. До цього примішується і страх, що він може втратити місце прокуратора. Але навіть після того, як Пілат затвердив вирок, він намагається домогтись звільнення Ієшуа Малим Синедріоном, який у день великого свята повинен був помилувати одного з чотирьох засуджених до страти. У сцені страти Булгаков описує людяність героя. Коли Ієшуа, прив’язаному до стовпа, давали губку, змочену водою, він, який дуже хотів пити, почувши зойк одного з двох злочинців, яких страчували разом з Ієшуа, “відірвався від губки і, намагаючись, щоб його голос звучав ласкаво і переконливо, хрипло поблагав палача: “Дай попити йому”. Людяність Ієшуа показана в цьому епізоді не випадково. Автор підкреслює цим, що навіть перед смертю Ієшуа залишається вірним своїм ідеям, які проповідував, що ці ідеї вічні. У романі Булгакова “Майстер і Маргарита” настільки тісно переплелись реальні й містичні сюжети, що найчастіше неможливо відрізнити одне від іншого, провести чіткі кордони. У творі є автобіографічні епізоди: Майстер спалює рукопис роману, щоб потім відновити по пам’яті, як і Булгаков, який спочатку теж знищив перший рукопис роману, а потім відновив його. Майстру даровано спокій (за романом М. Булгакова “Майстер і Маргарита”) Роман “Майстер і Маргарита” М. Булгаков почав писати у 1928 році. Доведений до 15-го розділу, у 1930-му році роман було знищено автором, а у 1932 році він був розпочатий знову. У цьому романі описується життя людей 20-30-х років XX ст. Паралельно з цим описом автор розповідає історію про Понтія Пілата й Ієшуа. Головною дійовою особою в романі є Майстер. Він історик за освітою; який, вигравши сто тисяч, “купив книг, і покинув свою кімнату на М’ясницькій і найняв у забудівника в провулку біля Арбату… Працю в музеї покинув і почав творити роман про Понтія Пілата”. Його другом була Маргарита. Вона підтримувала, коли герой падав духом, примушувала продовжувати писати роман. Твір було закінчено, “прийшов час, коли треба покинути таємну забігайлівку та вийти у життя”. З “виходом у життя” закінчилось спокійне існування Майстра. Через деякий час в газетах з’явились статті, в яких автори критикували Майстра та його роман. Для письменника почалися “зовсім безрадісні дні”. Статті не припинялися. У них “чулося щось фальшиве та непевне”, начебто автори цих статей говорили не те, що хотіли сказати. Незабаром Майстер почав лякатися темряви, у нього почалося психічне захворювання. Таким чином, декілька людей змогли зруйнувати життя Майстра, його щастя, довести до того, що він потрапив до психіатрічної лікарні. Спочатку Майстер дуже хвилювався. Він зрозумів, що нічого не зможе змінити, відмовився не тільки від свого прізвища, але взагалі від усього в житті. За всі страждання, перенесені Майстром, за роман про Понтія Пілата, йому було даровано спокій. Левій Матвій, прийшовши до Воланда, повідомив: “Він прочитав твір Майстра та просить тебе, щоб ти взяв із собою автора і нагородив. його спокоєм”. Але на питання Воланда про те, чому ж вони не хочуть взяти Майстра до себе, Левій Матвій відповів: “Він не заслуговує світу, він заслужив спокій”. “Хтось відпускав на свободу Майстра, як сам він тільки що відпустив ним створеного героя. Цей герой пішов у безодню, пішов без повернення…” Роман “Майстер та Маргарита” М. Булгакова – це твір, не схожий на інші. У ньому показана та висміяна влада одних людей над іншими. Ця влада виникла багато століть тому та збереглася до наших днів.
