Твори світового живопису на урокі літератури в 11 класі

Використання на уроках зарубіжної літератури творів світового малярства у поєднанні з особистістю письменника, його творчими позиціями, проблематикою, темою літературних творів, з естетикою літературних напрямів має величезний вплив на формування емоційної сфери школяра. Шедеври живопису навіть як ілюстративний матеріал роблять уроки літератури насиченими, цікавими, багатоплановими, стимулюють інтерес та повагу до світової культури. Запропонований матеріал, систематизований за окремими темами, допоможе учителю зарубіжної літератури

розширити мистецький діапазон сучасного учня.

До оповідання “Гранатовий браслет” О. Купріна доцільно використати репродукції творів Марка Шагала (18871985). Художник як на батьківщині, так і в еміграції оспівував красу рідного краю. Під впливом спогадів дитинства він створює фантастичний світ, власну міфологію, в якій більше поезії, ніж релігії. Шагал тяжіє до авангарду, але не належить до жодної школи. Він автор власного художнього стилю, особисто ілюструє власні повісті. Важливе місце в його творчому доробку займає тема кохання, спочатку до першої дружини Белли, ПОТІМ до Валентини Бродської. На полотні

“Над містом” закохані Марк та Белла линуть у просторі над містом на тлі безкінечного неба. Сильні і справжні почуття підносять їх над сірою буденністю, дозволяють наблизитися до духовних висот, символізують злет, єднання споріднених душ, повне взаєморозуміння. Цим вони подібні до героїв оповідання Купріна “Гранатовий браслет” Шеїної та Желткова, але доля не дозволила героям оповідання здійснити такий злет, і в цьому їхня спільна духовна трагедія.

Огляд епопеї “У пошуках втраченого часу” М. Пруста можна доповнити коментарем полотна С. Боттічеллі “Народження Венери” (1482). Один із героїв епопеї “У пошуках втраченого часу” Сванн сповідує естетизм, що був поширений у культурі на межі XІX-XX ст. Витончений духовний аристократ, він сприймає життя крізь призму мистецтва. Саме тому й закохується в Одетту

– вульгарну красуню, яка тільки зовні нагадує жіночий образ пензля ренесансного маляра Боттічеллі. Венера

– ідеал жіночої краси: оголене тіло кольору опалу на тлі голубого неба і лазурної води з блиском позолоти. Особливо вражає важке волосся, яке розвіває вітер, детально виписане художником. На полотні зображено не народження Венери, а прибуття богині до берега, де її зустрічає Грація і спішить накинути на тіло червону мантію. Закоханість у цей жіночий ідеал і стала трагедією для Сванна, котрий намагався перенести мистецтво у дійсність, за що його спіткало гірке розчарування.

Як ілюстрацію до есе “Джакомо Джойс” модерніста Джеймса Джойса пропоную картину Клімта “Поцілунок” (1907).

Густаз Клімт – найзагадковіший художник кінця XІX – початку XX ст. Відкинувши всі умовності та традиції академічного мистецтва, він створив товариство вільних художників віденський “Сецессіон” – першу модерністську групу в Європі.

На своєму полотні “Поцілунок” йому вдалося передати невловиму грань між духом та матерією, між фізичним збудженням і духовним томлінням, між можливим та невідворотним. Клімт поєднав зовнішнє та внутрішнє: золото і срібло, багатство орнаменту, яке дозволяє відчути внутрішні переживання, і почуття, які переповнюють закоханих. “Поцілунок” – це картина, яка передає найвищу доступну людині насолоду – земну насолоду миттю вічності.

Знайомство учнів з життям та творчістю Ф. Кафки доречно доповнити розповіддю про нелегку долю голландського художника Вінсента Ван Гога і зв’язок його творчості з експресіонізмом.

Кафка був представником експресіонізму, течії, котра вважала людське життя нагромадженням страждань, а людину в ньому – самотньою, покинутою, безсилою змінити щось у своєму житті. Саме такими були Ф. Кафка і Ван Гог.

Художник народився в сім’ї протестантського пастора. Навчався теології в Амстердамі, потім займався місіонерською діяльністю у Бельгії. Але таке життя не задовольняє майбутнього художника. Слідує розрив із сім’єю, скитання, невдале кохання, невизнання, розчарування, самотність, душевна хвороба, психлікарня і… самогубство у 37 років.

Зразком експресіоністичного живопису художника є картина “їдці картоплі”. Твір навіяний побаченим у роки місіонерства в шахтарському селі Вам (Бельгія). Ван Гог навчав дітей грамоти, доглядав за хворими, ділився з прихожанами одягом та їжею, а у вільну хвилину малював. Він вважав, що краса народжується з правди, тому і має бути такою ж важкою та сумною, як правда. На картині зображені пригнічені, нещасті селяни, що нерухомо дивляться перед собою. Здається, навіть світло на картині щезає, її палітра – темнокоричневі та сірозелені фарби. Різкими контурами зображено порізані зморшками обличчя та грубі натруджені руки. Бідна вечеря при лампі, що є єдиним джерелом світла на цьому полотні. Прототипом стала сім’я Гроотів, яку особисто знав Ван Гог та був присутнім при їхній убогій трапезі.

За все своє життя Ван Гогу не вдалося продати жодної картини, а написав він їх 850. Під час ліквідації кафе “Тамбурин”, де художник виставляв свої роботи, їх викидали або забирали заради підрамників для інших полотен. Ніхто не міг припустити, що його “Іриси” будуть продані на аукціоні в НьюЙорку в 1997 році за 53 мільйони доларів.

Яскравою ілюстрацією до оповідання “Перевтілення” Кафки може слугувати картина Є. Мунка “Крик” (1893). Норвезького художника Едварда Мунка вважають психологічним реалістом, а також експресіоністом. Так, на полотні “Крик” йому вдалося створити атмосферу страху самотності. На передньому плані у відчаї волає людина, її тіло звели судоми, жовте обличчя з запаленими очима, сповненими жаху перед невідомою загрозою, нагадує обличчя мерця. Колорит полотна передає психологічний стан персонажа, темна синь відображає цей крик у широкій затоці, що простягається до небес кривавою стрічкою. Хвилясті лінії надають композиції динаміки, атмосфера сповнена передчуття страшної біди.

На оглядовому уроці за темою: “Авангардистські та модерністські тенденції літератури XX ст.” активно використовую повідомлення учнів про поширення авангардистських тенденцій і в живописі.

Кубізм (1907- 1914) – це своєрідна художня революція у Франції, у витоків якої стояли іспанець Пабло Пікассо та француз Жорж Брак. Кубізм у декларативній формі заперечував усі існуючі традиційні стилі. (Його роль у розвитку малярства можна порівняти з визначенням поняття перспективи і застосуванням її в живопису доби Ренесансу). Художня система кубістів відмінна від традиційної, але не протилежна їй. Об’єктом їх зображення є простір, який розбивається на геометричні фрагменти, квадрати та куби, а потім об’єднується в абстрактну форму. Кубісти відмовилися від перспективи, зображували фігури в різних ракурсах, показуючи їх одночасно з різних боків (“Портрет Дори Маар” Пікассо). Картини їх нагадують колаж – форма розрізана на дрібні шматки і склеєна докупи (“Портрет Канвейлера” Пікассо). Колаж також є відкриттям кубізму (від фр.”клей” – наліпка). Техніка колажу передбачає використання однотипного матеріалу (накладання паперу) – газет, афіш, шпалер, календарів, візиток. Часто підказкою для глядачів, яким було важко зрозуміти картини кубістів, були досить влучні назви, які давали своїм творам автори.. Кубісти сприймати світ нетрадиційно, намагаючись передати сутність предмета. Вони стали попередниками вельми складної мистецької течії – абстракціонізму.

Фовізм – це не школа, не художня система (1905-1908). Це сукупність тенденцій, декларованих шістьма молодими французькими художниками, найзначнішою фігурою серед яких був Анрі Матісс. Фовізмом захоплювались Моріс Де Вламінк, Андре Дерен, Марке, Дюфі. Фовістами (дикунами) цих художників вперше назвав критик Воксель. їх звинувачували в тому, що вони нехтували простором, натуральним зображенням, використовували чисті незмішані кольори (червоний, жовтий, синій), користувались технікою дивізіонізму (малювання окремими роздільними мазками, розрахованими на оптичне змішування фарб в очах глядача). Картини фовістів сприймалися членами художньої Академії як жарт, дикість, епатаж, бажання образити публіку. Насичені, живі кольори, роздерті криваві поверхні сприймались як агресивність. Критики нз оозуміли, що молоді художники прагнули таким чином відобразити шалений ритм тогочасного життя.

Дадаїзм виник у Швейцарії, поширився в Німеччині, Франції, США. Дада у перекладі з французької – “гра в конячки”.