Творчість Г. Сковороди як відображення народних ідеалів і прагнень
У свідомість сучасників і нащадків Григорій Сковорода увійшов як народний вільнодумний філософ, як мандрівний учитель життя. Висока освіченість не віддаляла його від простого народу, він прагнув бути “чорною сковородою, що пече білі млинці”. Тому і твори свої найперше адресував тим, хто жив під солом’яною стріхою, вбачаючи у цьому сенс свого щастя і призначення на землі.
Відомо, що твори Г. Сковороди, поширюючись у рукописах, увійшли до репертуару кобзарів і лірників, а один із них (“Всякому городу нрав і права”) використав
Як людина свого часу, як представник просвітительської ідеології, Г. Сковорода видобуває свою філософію на вченні про “природну” людину і шляхи досягнення нею щастя. У природі, перед Богом, на його думку, всі люди рівні. Суспільна організація породжує суспільну нерівність, тобто експлуатацію панівною верхівкою низів, що є неприродним, невластивим самому єству людини. А тому Сковорода заперечує не лише існуючий суспільний лад, а й будь-яку експлуатацію.
Хижацьку сутність панівних класів розкриває Г. Сковорода у вірші “Всякому городу нрав і права”,
Поет не приймає також світу, що руйнує в людині людське,- прагнення до чесної праці, бажання мати серце, “як чистий хрусталь”, що також відповідало настроям та ідеалам простої людини. І його найперше цікавлять одвічні людські моральні і духовні цінності. Головне для нього – подивитися в корінь, з’ясувати причину всіх людських бід, яка, на думку просвітителів, полягала у відступах від Богом заведеного порядку, природного життя. Цей погляд знайшов своє відображення у. “Баснях харьковскіх”. Мудрість байок Сковороди – це в основі своїй мудрість трудящої людини з її розумінням добра і зла.
Із джерела народного уявлення про світ, народного розуміння першооснови щастя – і мотив вільної, незалежної під будь-яких умов і обставин людини. Тема “вольності” с однією з провідних тем у творчості Г. Сковороди:
О, когда б же мне в дурні не пошитись,
Даби вольности не могла как лишитись.
Волю як першооснову щастя Г. Сковорода ідеалізував не лише у творчості, а й у житті. Уникаючи будь-якої залежності від суспільства, місця й обставин, що могли б уярмити його свободу, він у товаристві пса ходив від села до села, не маючи з собою жодного добра, окрім кількох книжок. А тому й заповідав на надгробку написати: “Світ ловив мене, та не впіймав”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)