Творчість Ади Якушевой
Прийнято вважати, що рух авторської пісні – це наше вітчизняне явище, що виникло в 50-і роки, коли на тлі тотальної брехні й лицемірства, зведеного в державну політику, з’явилася нагальна потреба в ковтку свіжого повітря, волі, правди. Але авторська пісня – явище загальносвітове й виникло тисячі років тому. Необхідність у подібних уточненнях у тім, щоб ми чітко бачили ті гігантські багатовікові коріння людської талановитості, які харчують прагнення людини до гармонійного розкриття своєї натури
В 1157 році в Києві з’явився пергаментна
Дійшло до наших днів і ім’я великого миннезингера з Німеччини Тангейзера. У великих містах середньовічної Німеччини з’являються своєрідні клуби, у яких німецькі ремісники виконують свої власні Твори. Причому часто слова й музика пісень були написані різними авторами. Невигубне людське прагнення до поетичної й музичної Творчості існувало протягом століть і понині є невід’ємною частиною загальнолюдської культури
Авторськими піснями ми, як правило, називаємо пісні, створювані в основному непрофесійними авторами. Ці добутки відрізняються широтою охоплення особистих і суспільних життєвих явищ, щирістю почуттів, соціальною правдивістю й активністю, висотою моральних критеріїв. Найчастіше автором віршів і музики, акомпаніатором і виконавцем є одна людина, що органічно, для себе, творить у рамках цільної категорії “пісня”. Починаючи із другої половини 50-х років більшим успіхом користувалися пісні М. Анчарова, Ю. Визбора, А. Галича, А. Городницкого, Ю. Кіма, Н. Матвєєвій, Б. Окуджави й багатьох інших. Розквіт авторської пісні довівся на 60-70-і роки. Нарівні з іменами вже відомих авторів зазвучали пісні В. Висоцького, А. Дольского, Е. Клячкина, Ю. Кукина, А. Якушевой, А. Суханова, В. Доліній, Ю. Лореса й інших
Людська позиція творців пісні – це джерело широкого інтересу до всього в навколишнього автора світі: воістину немає людського почуття або переживання, що не знайшло б вираження в авторській пісні. В останні роки з’явилися імена багатьох талановитих авторів, чиї пісні, можливо, теж стануть класикою: С. Каплан, Е. Расова, А. Лисюк, А. Софронов, В. і В. Мишуки, М. Коноплев, Н. Муратова. Але особливо хочеться сказати про жіночу лірику в авторській пісні. Новела Матвєєва, Ада Якушева, Ирина Руднєва, Вероніка Доліна… Жіноча лірика несе в собі погляд на людину й життя, властивій тільки прекрасній половині людства
Аріадна Якушева – у минулому вчителька, нині радиожурналист. Головна тема її пісень – “він” і “вона” – вічна, нестаріюча. Особливістю її пісень є сила, самовідданість і сталість почуття, які викликають у пам’яті ті народні любовні пісні, де жінка готова віддати життя за зустріч із милим. Любов щаслива, любов нещасна, очікування улюбленого, думки про улюблений, гордість за нього, тривога, горе нерозділеного почуття, світло взаємності – словом, всі відтінки й грані того миру, де два полюси – “він” і “вона”:
Ти – мій подих,
Ранок моє ти раннє,
Ти й сонце пекуче, і дощі
Всю себе измучаю,
Стану я самої лучшею.
По такому випадку ти почекай…
Жіноча готовність до саморозчинення в улюбленому, слабість, що обертається великою силою, звучить у пісні “Ти – мій подих…”. Ця ясність почуття, його відкритість, відсутність щиросердечного надриву надають пісні особливу чистоту й натхненність. Пісня кінчається, як і починається, – визнанням, абсолютним і щирим:
Ти – моя мелодія,
Ти – начебто ти й начебто я,
Мій маяк у вічності на краї
Запитають люди знову ще:
Ну, як ти до нього ставишся?
Я тоді їм цю пісню проспіваю…
Для того, щоб знайти такі слова, і для того, щоб проспівати їх так природно, як це робить А. Якушева, треба насамперед випробувати те почуття, про яке вона співає. Холодною рукою про нього не напишеш і навмисно не проспіваєш: або сфальшуєш, або убоишься цієї безстрашності, що народжується справжньою любов’ю. Готовність іти до кінця, самої зробитися твердої, не віддати нікому свого почуття звучить у словах пісні “У річці кам’яної б’ються камені…”
И с протягненими руками
У цій кам’яній країні
Я б навік звернулася в камінь,
Щоб ти поклонявся мені. Спокійно й задумливо протягає в цих рядках і беззахисність, і визнання права улюбленого на своє самостійне життя, і готовність піти на всі, щоб почуття улюбленого звернути на себе. Неголосно, ясно, рівно співає Ада Якушева пісню про вічне очікування – очікуванні вірному й гордому:
Мені однаково, скільки років за,
Мені однаково, скільки лих спереду,
Я не хочу, щоб ти йшов,
Не йди
Або не приходь…
Драматична пісня Якушевой “Якщо б ти знав…”. Це оповідання про любов сильної, неминущої, хоча улюбленого вже немає поруч. Строфа за строфою оголюють душу збентежену, поранену:
Що, якщо мені
Самої один раз до вас надвечір зайти:
Адже можна просто проходити по шляху
И заглянути до знайомих,
Як раніше, пам’ятаєш?..
Що, якщо мені
Іграшку синові твоєму подарувати,
А вернувшись, тужити до зорі
По вогнику чужому…
Так, душа поранена, і, може бути, невигойно, але це – шляхетна душа:
ПРО, якщо б ти знав,
Повторюю я, часто залишаючись одна
Хоча ніщо не змінилося для нас,
Якщо б ти знав про це…
Пісні Якушевой задушевні й щирі: вона співає про дружбу, про відкриття нових земель, але про що б вона не співала, всієї її пісні – про любов з її приголомшливими обріями, з її чистотою й вірністю
(1 votes, average: 5.00 out of 5)