Творчість А. С. Даргомижского
Із творчістю А. С. Даргомижского в російську музику ввійшли нові художні образи, нові ідеї. У них затверджувався напрямок критичного реалізму. У музиці першим представником такого напрямку став Даргомижский, виразник думок нового покоління. Він викривав засобами свого мистецтва несправедливість сучасного суспільства
Композиторові доводилося вести боротьбу за твердження своїх творчих принципів. Головний з них – прагнення до життєвої правди, реалізму, вірогідності зображуваних людських типів. І самі ці типи були нові, незвичайні для
Опера А. С. Даргомижского “Русалка” уперше пролунала в травні 1856 року. Вона відкрила нову сторінку в історії російської музики, продовжуючи традиції перших росіян опер “Івана Сусаніна” і “Руслана й Людмили” М. И. Глинки. Тут відчутна й опора на російську народну музику, і життєва правдивість сценічних ситуацій, і образів. Разом з тим “Русалка” – опера нова по своїй спрямованості, у ній виявилися демократизм композитора, інтерес до простих людей
Олександр Сергійович Даргомижский народився 2 лютого 1813 року в невеликому маєтку Тульської губернії. Дитячі роки він провів у маєтку батьків у Смоленській губернії. В 1817 році сім’я переїхала в Петербург. Незважаючи на скромний статок, батьки дали своїм дітям гарне домашнє виховання й утворення. Крім загальноосвітніх предметів, діти грали на різних музичних інструментах, училися співу. А із шести років Даргомижский почав займатися грою на фортепіано
Після 1825 року положення батька похитнулося й Даргомижскому довелося почати служити в одному з департаментів Петербурга. Але службові обов’язки не могли перешкодити його головному захопленню-музиці. З початку 30-х років юнак відвідує кращі літературно-художні салони Петербурга. І скрізь юний Даргомижский виявлявся шанованим гостем. Він багато грав на скрипці й фортепіано, брав участь у різних ансамблях, виконував свої романси. Коли Даргомижскому був 21 рік, він зустрівся із Глинкою, що працював над своєю першою оперою. Це знайомство виявилося вирішальної для Даргомижского. Якщо раніше він не віддавав серйозного значення своїм музичним захопленням, то тепер в особі Глинки він побачив живий приклад художнього подвигу
Даргомижский у середині 30-х років уже став відомим композитором, автором багатьох романсів, пісень, п’єс. Ранні романси його ще близькі до типу салонної лірики або міської пісні, що існувала в демократичних шарах російського суспільства. Але поступово Даргомижский усвідомлює все більшу потребу в іншім самовираженні. Особливий інтерес він харчує до явних контрастів дійсності, зіткненню різних її сторін. Найбільше яскраво це виявилося в романсах “Нічний зефір” і ” Я вас любив”. Як великий, самобутній музикант Даргомижский поступово здобуває все більшу популярність. На початку 40-х він очолює петербурзьке Суспільство аматорів інструментальної й вокальної музики
У середині 40-х Олександр Сергійович їде за кордон у Париж – визнаний центр європейської культури, де молодий композитор міг би задовольнити свою спрагу нових художніх вражень. Там він представляє європейській публіці свої Твори. Поїздка за кордон зіграла більшу роль у формуванні Даргомижского як художника й громадянина. Наприкінці 40-х років творчість композитора досягло найбільшої художньої зрілості, і він задумує оперу “Русалка”.
У середині 60-х років Даргомижский знову виїхав закордон. Там, у європейських столицях, він чув свої добутки, яким супроводжував великий успіх. Концерти, складені цілком з добутків Даргомижского, викликали теперішній тріумф. Радісно було повернення на батьківщину – тепер, на схилі життя, Даргомижский був визнаний широкою масою аматорів музики. Інтерес до Творчості композитора вселив у нього нові надії, розбудив нові задуми. Кращим із цих задумів виявилася опера “Кам’яний гість”. Написана на текст однієї з “маленьких трагедій” Пушкіна, ця опера виявила собою надзвичайно сміливий творчий пошук. Вся вона написана речитативом, у ній немає жодної арії й лише дві пісні – начебто острівці серед речитативних монологів і ансамблів. Оперу “Кам’яний гість” Даргомижский не закінчив. Передчуваючи близьку смерть, композитор доручив закінчити її своїм молодим друзям Ц. А. Кюи й Н. А. Римскому-Корсакову. Ними вона й була завершена а потім і поставлена в 1872 році, уже після смерті композитора
(2 votes, average: 4.50 out of 5)