Творчий шлях – Володимир Кирилович Винниченко

Володимир Кирилович Винниченко (1880-1951 pp.)
Творчий шлях
Володимир Винниченко написав понад сто оповідань, п’єс, сценаріїв, статей і памфлетів, історико-політичний трактат “Відродження нації”, двотомну етико-філософську працю “Конкордизм”, чотирнадцять романів (один із них незавершений).
В. Винниченко-митець – яскрава індивідуальність, у якій поєдналися найсуттєвіші риси перехідної доби – від критичного реалізму до модернізму.
Важливе місце в усьому творчому доробку майстра посідає його драматургія, адже п’єси

В. Вин-ниченка відіграли дуже важливу роль у становленні українського театру. Творчість Винниченка можна поділити на два періоди: перший (1902-1905 pp.) охоплює більшу частину його творів “малої форми” (нариси, оповідання); до другого періоду належать оповідання, п’єси і романи, які з’явилися після революції 1905 р.
Уже з перших кроків своєї творчості Винниченко почав розповідати нове і по-новому (“Біля машини”, “Контрасти”, “Голота”, “Напристані”, “Рабкраси”, “Хто ворог?”, “Голод”, “Салдатики”, “КузьтаГри-цунь”, “Босяк”, “Терень”). У всіх цих творах майже повністю відсутній народницький підхід. Автор не ідеалізує своїх героїв, а художньо висвітлює в боротьбі як батраків, селян, так і їх ворогів. Автор гаряче виявляє своє ставлення до цієї боротьби, наповнюючи оповідання революційністю, художньо втілюючи класову солідарність.
Твори вирізняються своєю формою, написані стисло, коротко, доступно для сприйняття. Недарма деякі з оповідань випускалися як агітброшури.
Водночас в інших своїх творах Винниченко гостро, яскраво і влучно висміює міщанські захоплення, життєві “ідеали” (“Заручини”), трусливе українофільство і шалений націоналізм (“Забирайтеся, кацапи, із наших українських в’язниць!”). До революційних творів Винниченка потрібно віднести також його яскраві нариси і оповідання із вояцького життя (“Боротьба”, “Мнімийгосподін”, “Темна сила”), а також із життя дітей (” Кумедія з Костем “, “Хведько-халамидник “). Згодом Винниченко напише низку оповідань про революційну інтелігенцію і про інтелігенцію взагалі (“Промінь сонця”, “Талісман”, “Студент”, “Зіна”, а також – “Чудний епізод”, “Історія Якимового будинку”, “Дрібниця”, “Тайна”).
У творах малих форм Винниченко виявив високу майстерність оповідача, яка полягала в умінні жваво, вільно, захоплюючи розповідати і яскраво, художньо показувати.
Свій другий етап Винниченко починає драмами: “Дисгармонія”, “Великий Молох”, “Щаблі життя” та інші. Незважаючи на те, що в деяких із них знаходить своє відображення революційна дійсність (наприклад, “Дисгармонія”), вони все ж занепадницькі, нереволюційні. До занепадницьких можна віднести і його романи (“Рівновага”, “Чесність з собою”, “Божки”, “Хочу”). Але, не дивлячись на недоліки цих творів, вони стали помітним явищем в літературі XX століття.
У багатьох своїх творах Винниченко звертається винятково до охопленої реакцією української інтелігенції. Тому він намагається художньо розв’язувати хворобливі для інтелігента проблеми моралі, проповідуючи “соціалістичну” реформу. Цим пояснюється і перехід до жанру драми, а згодом і роману.
Протестуючи проти бруду, Винниченко виводить образи “позитивних” реформаторів, які сповідають свободу і чесність особистості перед собою.
Розвиток індивідуального стилю письменника полягає в удосконаленні реалістичних елементів і в переході до імпресіонізму. Психологічний реалізм як перехідний етап наявний у перших романах і більшості драм, які вирізняються гостротою і цікавістю інтриги, побудованої на контрастах.
Найкращі твори Винниченка відзначаються великою майстерністю. Сюжет, часто банальний і нескладний, Винниченко завжди загострює антитезами, несподіваними зовнішніми ефектами, насичуючи свої твори актуальними проблемами.
Володимир Винниченко – письменник світового рівня. В роки радянської влади його було викреслено з української літератури. Однак нині важливим є зберегти його заповіт: “Стійте всіма силами за Україну…”
Володимир Винниченко розпочинав свій шлях у літературі в пору загострення політичного життя Російської імперії. Селянські бунти, підпали й погроми панських маєтків прокотилися по всій країні і не могли не відбитися в творчості письменника-ре-волюціонера. Сюжети ранніх творів письменника буквально вихоплені з живої дійсності. Молодий Винниченко відкривав такі суспільні явища і таких героїв, які були породженням нових історичних обставин.
Винниченку судилося стати літописцем цього складного часу. Смута ж завжди супроводжується падінням суспільної моралі, розчаруванням і зневірою. Поведінка Людей в такі часи зазнає непередбачених змін.
Певно, через те так багато курйозів зустрічається р ранніх творах В. Винниченка. Так, сільський держиморда Самоцвіт, ошелешений загрозою непокори й бунту, стає на якийсь момент застраханим і покірним (“Суд”), з простого й непримітного селянина народжується ватажок (“Салдатики!”).
В. Винниченко у своїх творах показує, що на початку XX століття атмосфера суспільства перенасичена ненавистю, страхом, бажанням помсти. І справді, соціальне збудження села мало ознаки емоційної стихії, мінливої й вибухової, оскільки заговорили-захвилювалися великі людські маси. Настрій – це емоційне тло, на якому відбувається дія. У Винниченка воно відіграє неабияку роль.
В оповіданні “Салдатики!” письменник розповідає про типову на той час подію, пов’язану з придушенням селянського повстання. Ситуація, яка склалася у селі після появи прокламацій, змінила його звичайне життя: воно захвилювалося, покотилися чутки про те, що селяни встають на панів. Голодні селяни відбирають у поміщика зерно, і для того щоб навести порядок, до села наближається каральний загін, викликаний тим же поміщиком. Психологічно точно і яскраво автор показує головного героя цього невеличкого твору – селянина Явтуха, селянського ватажка.
Винниченко переконує читачів, що саме Явтух заслуговує на лідерство. Навіть портретна характеристика Явтуха свідчить про те: у нього твердий погляд, ясні очі, тихий, спокійний голос. А зважений тон, переконливість аргументів у його зверненні до солдатів свідчать про природну мудрість, небай-дужість до народних страждань.
Як же сталося, що Явтух, “якого мало навіть і примічали в селі”, став у відповідальну для односельців хвилину ватажком? Винниченко поволі, поступово змальовує перед нами шлях цього перетворення. І так само поступово, але впевнено ми переконуємося, що перетворення таке зумовлене самим часом.
Змальовуючи нового лідера мас, Винниченко подає словесний і моральний поєдинок двох лідерів: неформального (Явтуха) і формального (офіцера). Моральна перемога – на боці Явтуха, який знову використовує свій аргумент: стріляти у невинних – це гріх! І ми бачимо, що вже й солдати йдуть за цим новим, неформальним лідером, моральна сила якого – в правоті.
Розв’язка твору несподівана і для читача, і для самих персонажів. Солдати опустили зброю, бо щось зрушилося в їхній свідомості. Слова Явтуха дійшли до їхніх сердець. Оскаженілий від люті офіцер убиває ватажка, але наступної миті з натовпу селян вискакує Микола і ломакою вбиває офіцера.
У цій вкрай напруженій ситуації у солдатів з очей наче полуда почала спадати, вони замислися, мабуть, про свою ганебну роль.
Явтух своєю смертю спонукає селян діяти.
В оповіданні “Салдатики!” письменник розкрив психологію лідерства. Фіналом твору Винниченко підкреслює, що лідер не належить собі. У цьому полягає особливість взаємин лідера і маси. ?