Творче кредо Василя Симоненка
У 60-ті роки XX століття в українську літературу ввійшов молодий, але талановитий, із великим творчим потенціалом поет, який згодом став символом правди художнього слова і незрадливої любові до України. Ім’я цього поета – Василь Симоненко.
Тема рідної землі, України – провідна у ліриці поета:
Україно! Ти для мене – диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
У кожному слові – любов до рідного краю, своєї землі, до Батьківщини. Автор звертається до земляків із проханням любити
Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім’ям вмираю
І в твоєму імені живу!
В. Симоненко твердо переконаний, що український народ безсмертний, як безсмертна і невмируща його мова, пісня,
Народ мій є!
Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Недовгим було життя Василя Симоненка, та він чітко окреслив для себе справжні життєві цінності й утверджував їх у своїх творах. Найдорожча цінність для людини – Батьківщина. І закликає поет:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину, –
Бо нема без неї щастя.
Із творів В. Симоненка дізнаємося, що сенс життя поета – самовіддане служіння рідній землі, людям. У передмові до книжки “Лебеді материнства” Олесь Гончар писав, що зоря Василя Симоненка не меркне з роками, “його творчість живе, їй відкритий шлях до юнацьких сердець, до народу, до України, яка навіки увінчала поета своєю любов’ю”.