Творча спадщина: Вересаєв і Горький
Максим Горький – одна із самих загадкових особистостей відшумілої революційної епохи. У свідомості моєму він кілька разів міняла свій образ. Те він – безрідний бурлака й письменник. Те – син волзького багатія. Одна інформація говорить про нього як про заступника народу, “буревіснику революції”, а інша нагадує, що він один з ідейних організаторів сталінських трудових таборів. Зрештою Горький взагалі їде за кордон і після повернення гине. Причина його смерті з’явилася приводом для процесу над лікарями
У своїй Творчості Горький
В. В. Вересаєв – один з деяких, хто міг бачити Горького протягом усього його письменницького шляху. Вони й у російську літературу ввійшли майже в те саме час. Вересаєв – в 1885 році, опублікувавши вірш “Роздум”, а Горький в 1892 році, опублікувавши оповідання “Макар Чудра”. Вони познайомилися наприкінці минулого століття на діловій основі. Але вже в перших листах відчувається симпатія Горького до Вікентія Вікентійовичу. Вони відразу ж зрозуміли, що близько один одному за духом і по переконаннях. У своїх спогадах про Горький Вересаєв пише:
“З
Зі спогадів Вересаєва я довідався, що Горький у свій приїзд у Петербург “сьорбнув лихий” у літературних салонах. Вересаєв згадує: “Був він у той час утворений дуже поверхово, у теоретичних розмовах був слабенький, а навколишні домагалися від нього всякого роду висловлень: Мережковский – образованнейший людина, що сильно хизувався цією освіченістю – розливався в його присутності солов’єм і инквизиторски допитував його про його погляди на найрізноманітніші питання”.
Відомо, що Вересаєв мав зв’язок з Петербурзьким комітетом соціал-демократичної партії. Коли про це довідався Горький, він через Вересаєва передав комітету три тисячі рублів – гонорар за два перших збірники своїх оповідань. По тимі часам – сума величезна
Так розвивалися людські й творчі зв’язки між Горьким і Вересаєвим. Але один з них так і залишився представником критичного реалізму, а іншої став засновником “соціалістичного реалізму”. З Горького поступово формувалася “велика людина”, що живе, щоб направляти потомство по правильному життєвому шляху
Вересаєв із властивої йому відвертістю говорив тоді про Горький: “Коли тверезими очами перечитуєш тодішні Твори Горького, бачиш, як мало і як неправильно відбивав він тодішню епоху. Герої його – босяки. У викладі Горького вони люди сміливі, сильні душою, їх нічого не задовольняє, вони жагуче мріють про якийсь особливий, не повсякденного гарного життя. Знайти неї вони ніде не можуть – і йдуть бродяжити, співаються, кінчають самогубством. Але вдивляєшся в них пристальнее – і встає питання: “Так чи можуть вони хоч на мінуту серйозно вірити, що до них може прийти це гарне життя, що вони в стані будуть неї створювати?”
Далі Вересаєв затверджує, що, звичайно, ці люди живуть ілюзіями. Вони випробовують відразу й до праці. Стало бути, Горький упав у філософію неправди
Але омани Горького не розлучили їх з Вересаєвим. Навпроти, відносини письменників ставали усе сердечніше. Коли Вересаєв, розділений з Горьким фронтом громадянської війни, написав у Криму роман “У тупику”, Горький надіслав йому лист, у якому повідомляв: “Читав “У тупику”. Тут цю книгу хвалили за її “контрреволюційність”, мені вона дорога своєю внутрішньою правдою, більшим питанням, що Ви поставили перед людьми так задушевно й так мужньо”.
Розвела їхня сталінська епоха. Гіркий став іншим, як пише Вересаєв: “Він став цілковитим диктатором всієї російської літератури. Цензура викреслювала всякі скільки-небудь негативні відгуки про його добутки, навіть таких поганих, як “Клим Самгин”. Більше того, у цей період, як відомо, Горький своїми статтями став підводити “гуманістичну” і “моральну” платформу під репресивну політику 30-х років. Що це було за час – всім відомо. Вересаєв з гіркотою відзначав перехід Горького від філософії неправди до страшного “правді соціалізму”. Він писав про це у своїх статтях. Вересаєв бачив причину цього в складності й суперечливості характеру Гіркого
Російський письменник-демократ Вересаєв не міг більше залишатися в дружніх відносинах з такою людиною. Після остаточного повернення Горького в СРСР Вересаєв більше жодного разу не зустрівся з ним до самої його смерті. По спогадах В. М. Нольде, він один раз задумливо сказав, що при зустрічі не подав би пролетарському письменникові руки
Так завершилися відносини двох російських письменників, оказавшихся по різні сторони барикад великої й трагічної епохи
(2 votes, average: 4.50 out of 5)