Творча спадщина поезії В. Самийленко

Свої перші поезії В. Самийленко друкує переважно в галицьких періодичних виданнях: “Зоря”, “Дзвінок”, “Дзеркало”, “Літературно-науковий вісник”, а після цензурного ослаблення в київських газетах і журналах “Суспільна думка”, “Рада”, “Шершень”, “Нова громада” і ін. “Він відразу виступає на літературному полі повним майстром форми й слова, з дозрілими, повністю зробленими думками й почуттями, і протягом двадцяти із зайвим років своєї діяльності зовсім не змінюється”, – писав И. Франко про В.

Самийленко в 1907 році. Вірші поета другої половини XIX сторіччя групуються у своєрідні ідейно-тематичні цикли: “Елегії”, “Ямби”, ” Думи буття”, “Україні” і ін. У багатьох з них домінує мінорний настрій з меланхолійним відтінком. Художника пригнічує безрадісне життя людини, що поривається до нового, щасливого буттю:

Начебто хотілося все нагору летіти, Де зірки червоні, де сяйво повне, Де нещастя ні, бідність де стогне, Де нічого в серце не болить і не щемить (“Ридання душі”)

Однієї з характерних рис творчої манери В. Самийленко є засіб контрасту, своєрідна драматизація думки поета.

Особливо це властивийо поемі “Герострата”. Уже в цьому добутку В. Самийленко заявив про себе як про предтече філософських поем И. Франко й драм Лесі Українки. Окрему сторінку Творчості В. Самийленко представляють вірші, присвячені Т. Шевченко, Л. Глібову, Лесі Українці: “На річницю смерті Шевченко”, “Українська Мова (Пам’яті Т. Шевченко)”, “Пам’яті Л. И. Глібова”, “На смерть Лесі Українки” і ін. Вірш ” Українська мова (Пам’яті Т. Шевченко)” написано в 1885 році. Рідній мові поет присвятила чарівні поезії, він все життя піклувався, щоб рідним словом можна було висловити самі таємні мрії, найвищі досягнення людського генія. Вся творчість В. Самийленко – яскравий доказ неперевершених можливостей української мови. Ще у вірші “Україні”, звертаючись до вітчизни, він писав:

Прийми ж мої пісні, як дарунок малий Великої й вірної любові! Що зможе дати мій талант слабкий У скарбницю дорогої твоєї мови, Він, імовірно, дасть…

Вірші, присвячені Т. Шевченко, з’явилися як наслідок глибоких роздумів поета над проблемами культури української мови. По думці В. Самийленко, Т. Шевченко в слові “тільки тих карав, хто на людей кує кайдани” (“Вінок Шевченко в день 26 лютого”). У віршах цього ідейно-тематичного циклу поет стає на захист української мови, його багатства й краси. Вся творча спадщина В. Самийленко віддана народу, справі підйому його духовної культури. Низько відмінюючись у повазі перед безсмертним Кобзарем, В. Самийленко доклав всіх зусіль, щоб українська мова звучала в повний голос свого мужнього, багатостраждального, але нескореного народу:

И на злість ворогам засяяла він, Як алмаз дорогою, як та зірка ясна И буде сіяти століття, поки сонце коштує, И лихим ворогам буде ока зліпитися Нехай коштовним добром він буде в нас Щоб і сам здивувався в могилі Тарас, Щоб, глянувши сам на створення своє, Він набожно сказав: “Звідки нам сіяє?!” (“Українська мова (Пам’яті Т. Шевченко)”)

Полум’яне слово у захист знедоленого народу, хвала Кобзареві, що “народу віддав свої сили”, пронизують найкращі досягнення ліричного таланта В. Самийленко. Видатний білоруський поет Г. Богданович писав, що “…робота почуття й думки, що народилася пробудженою національною свідомістю, відбилася в його (Самийленко) творчості найбільше сильно й оригінально. Це один з тих мотивів, які в такому виді й з такою силою ніколи не звучали в літературах народів світових, що не знали національного гніта. І цей мотив, розробка якого з боку національностей, урізаних у праві на існування, є більшим внеском у скарбницю загальнонаціональної культури”.

В. Самийленко плекав рідну мову, шліфував його, у його добутках він грав всіма фарбами. И. Франко високо оцінив творчий подвиг поета. “Мова його поэзий,- писав критик,- це один великий комплімент для майбутньої національної й літературної мови України, непорочна вказівка, куди повинен іти його розквіт. І помітьте: він уже тепер зв’язує вузлом співчуття й симпатії всі частини нашого народу. Ні про якого іншого сучасного українського письменника не можемо цього сказати. Де знайшов секрет тієї мови Самийленко, не можу зміркувати, – продовжує И. Франко, – і що цей секрет не дався йому даром, що він не тільки відчував, але й глибоко обмірковував проблеми української мови, на це маємо найкращий доказ у його поезії “Українська мова”, що також належить до найкращих його добутків…”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Творча спадщина поезії В. Самийленко