Творча особистість у поетичних творах Юрія Андруховича
Юрій Андрухович – сучасний поет, прозаїк, перекладач, есеїст, творчість якого пов’язують із напрямком постмодернізму, що прийшов на зміну модернізму ще на початку 80-х років XX ст., і це має свою точку відліку – 1985 рік, коли Ю. Андрухович разом із В. Небораком та О. Ірванцем заснували поетичну групу “Бу-Ва-Бу” (Бурлеск-Валаган-Буфонада). Зміни в суспільному житті країни відбились і в розвитку літератури: почали з’являтися нові Теми, змінився підхід до творчості.
Коли досліджують українську літературу кінця XX ст., наголошують на
Як послідовний митець постмодерністського напряму Андрухович оригінально поєднує патетику з іронією, часом захоплюється стилістичними прийомами
У творі “Пісня мандрівного спудея” автор навмисно використовує архаїзми “черленяться”, “отець”, “соловій” і зокрема слово “спудей”, аби надати цьому слову того глибокого значення, що мала назва молодих людей, які вивчали науки. За часів Сковороди й трохи пізніше абихто не міг стати “спудєєм”, отже, це були люди високоосвічені, талановиті, творчі.
Власне, таким є ліричний герой – “мандрівний спудей”, він не просто собі мандрує, він досліджує життя, поспішає туди, “де кров з любов’ю черленяться, де пристрастей і пропастей сувій…”, і своїм поетичним словом хоче творити добро, “щоб явір тихі сльози витирав, щоб небо, нахилившись, наслухало, щоб завше був натхненний соловій”. Мандрівка спудея – не задля споглядання, він у пошуку свободи для своєї творчості, хоча, як справжній спудей, муситьдотримуватися правил, усталених канонів, та він протестує проти дього: “З риторик і поетик академій — гайда на площу, як на дно’ ріки! Підслухані у вирі цілоденнім ті рими – вчителям наперекір”, і тут же іронічно, граючи словом, зауважує: “У вчителів, здається, перекір”.
Поет ніби стверджує думку: справжня поезія може творитися там, де люди, де вирує життя. По-доброму й іронічно ліричний герой ставиться до моменту творчого виявлення своєї особистості: він творить поезію, Є свої неслухняні римовані рядки називає “маленькими чортенятами”, що допомагають йому. Незвичним використанням епітета “на
Зелену прощу” автор декларує, що справжній вияв натхнення – у вільному леті думок й образів, коли хочеться “читати вірші травам і вітрам!..”
В іншому плані постає ліричний герой поезії “Казкар”, він знайшов свою стежину в житті, хоча все могло бути інакше, він “міг би гнати тепле стадо” або ж “пізнав би легко й радо просте корисне ремесло”. Тоді б усе було як слід, проте ліричний герой у похвалі довколишнього світу відчуває сумнів: “Ти мудро й праведно живеш, якщо живеш, якщо живеш!” Таке життя – не для нього: “А я – не той, бо родом з райдуг і я махнув на похвали…”, “адже в мені бринить як свято земних історій вічний рух…” І своє призначення, що дає насолоду йому й слухачам, він вбачає в тому, щоб розповідати казки “про незугарне і прегарне, про сонний сад і жах темниць, про дівчину з очима сарни, що виросла в краю суниць, про двоголосся неба й хліба…”
Навіть своїй коханій він освідчується як поєт-казкар, порівнюючи кохану зі світилом золотим, що може вмістити весь світ, бо він, “як плід у нас надвоє, аж ми ласуємо обоє”. Незаперечно випливає головна думка твору – людина має виконувати своє призначення на землі, а воно можливе за умов свободи творчості.
Неординарна особистість у навколишньому світі – тема поезії “Астролог”. Для героя цієї поезії бути астрологом (хоча точніше було б сказати астрономом) – не просто якась робота чи заняття, а спосіб життя: “У нього палка потреба, у нього бажання слізне: окраєць нічного неба спіймати у фокус лінзи”. Мабуть, він дивак для довколишніх, але має внутрішню свободу, хоча земні спокуси йому видно з горища, “коли в полудневу пору від кухні смаженим віє”.
Авторський неологізм стосовно землі, яка “собі пілігримить”, вказує на час, що минає, і життя людини в часі – коротка мить, “а в місті вічність минає не так, як він загадає..’.” Повторений двічі останній рядок – “Забуду святі мороки” – лише підтверджує думку, що бути творчою особистістю – це пережити злети й падіння, відчай і натхнення, та кожен обирає свій шлях, як це зробив ліричний герой: “…а він живе на горищі (там зимно, там вітер свище), але насправді з горища небесна ковбаня ближча”.
Слід зауважити, що Андрухович належить до Асоціації українських письменників (АУП), свого часу він відмовився від Національної премії імені Т. Г. Шевченка, висловивши цим своє незадоволення колишньою владою і Спілкою письменників, а разом із тим засвідчив свій мистецький розрив не стільки з шевченківськими традиціями, скільки з застійними явищами літературного процесу, спричиненими довготривалим “соціалістичним реалізмом”.
Проте внесок митця в літературу високо оцінений у світі, вів є лауреатом кількох міжнародних і вітчизняних премій. Творчість Андрухови-ча має значний вплив на сучасний літературний процес. Його твори перекладено й видано в багатьох країнах світу, тож Україна має сучасного письменника, творчість якого гідно презентує нашу країну у світовій спільноті.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)