Твір за оповіданням “Пісня про Правду” Р. М. Рільке
Австрійський письменник Стефан Цвейг звернув увагу на обличчя поета – трохи слов’янське, без жодної різкої риси, з блакитними очима, які осявали його зсередини.
У 1897 році Рільке познайомився з Лу Андреас Саламе, дочкою генерала російської армії французького походження, яка народилася в Петербурзі. Розумна, із сильним характером дівчина запалила Рільке своїми розповідями про вітчизну. Разом із нею він у 1899 – 1900 роках подорожує Росією та Україною.
Рільке був вражений красою української природи, народними піснями. На цій землі
Земля без меж, вітри, рівнини,
Лісів там тіні старовинні
Й незмірна неба височінь,
Пливуть тобі назустріч села
Ізнов зникають в далині,
Немов прожиті щойно дні
Чи пісня дзвонів невесела.
У “місті близькому до Бога” – Києві –
Він захоплюється староукраїнською літературою та творчістю Миколи Гоголя, читає літописи, знайомиться зі змістом українських історичних пісень, “Кобзарем” Тараса Шевченка. Українські мотиви лунають у його “Книзі образів”.
Людям у повсякденному житті часто не до роздумів, треба встигнути зробити все, що мусиш. А Евальдмає час міркувати, аналізувати. Перед нами оповідання в оповіданні, воно починається й закінчується розмовою оповідача і Евальда. Роздуми про Бога звучать і на початку, і наприкінці твору.