Твір з викладом сюжету драми Шиллера “Розбійники”
“Розбійники” – ярчайшее добуток німецької штюрмерской драматургії, “полум’яний дикий дифірамб, подібно лаві исторгнувшейся із глибини юної, энергической душі” (В. Г. Бєлінський ). Конфлікт цієї драми поляризований у фігурах двох братів Моор – великодушного Карла й своєкорисливого Франца.
Карл – студент, захоплений творами давньогрецького історика Плутарха й мріє про республіканський лад, про відродження античних чеснот. Для нього нестерпний сваволя, що панує на батьківщині. “ПРО, якщо б дух Німеччини повстав з
Образи братів дані Шиллером укрупненно, масштабно, їхні фігури підняті до символічного втілення одухотвореного добра й бездуховного зла. Але Шиллер не обмежується моральним протиставленням цих персонажів. Темі ворожнечі двох братів (вона була популярної в драматургії “Бури й натиску”) він додав цивільний характер, створивши добуток, по суті призивавшее
Поки Карл в університеті мріє про відновлення миру, Франц затіває проти нього підлу інтригу. Він обмовляє батькові на брата, обвинувачуючи його в розпусті й усіляких злочинах, і доводить батька до того, що той проклинає улюбленого сина. Потім Франц містить старого в підземелля й морить його голодом, щоб скоріше взяти у свої руки маєток. Він переслідує наречену Карла Лмалию, загрожуючи їй ув’язненням у монастир, якщо вона не поступиться його домаганням. Поводження Франца відкриває Карлові ока на волаючі протиріччя навколишньої його дійсності. Охоплений горем і збурюванням, він стає на чолі зграї розбійників-месників і повідомляє відкриту війну всьому суспільству. Бунтарство штюрмеров перетворюється в драмі Шиллера в щось більше – у боротьбу проти соціальної несправедливості.
Думка зробити героєм розбійника не була лише плодом буйної фантазії молодого автора. Слухи про шляхетних розбійників, що захищають бідняків і карають багатіїв, ходили в народі; у рік створення драми в баварських лісах була виявлена більша розбійницька зграя. “Місце дії – Німеччина”,- безстрашно написав Шиллер після переліку діючих осіб, підкресливши тим самим реальність зображуваних їм подій і обставин. У ході дії драми він не один раз показує, що в Німеччині прояву жорстокого деспотизму аж ніяк не одиничні.
“Цей рубін снять із пальця одного міністра, якого я на полюванні мертвим кинув до ніг його государя. Виходець із черні, він лестощами домігся положення першого улюбленця; падіння попередника послужили йому щаблем до почестей, він сплив на сльозах обібраних їм сиріт. Цей алмаз я зняв з одного радника, що продавав почесні чини й посади тому, хто більше дасть, і проганяв від своїх дверей скорбного про батьківщину патріота. Цей агат я ношу на згадку мерзенного попа, якого я придушив власними руками за те, що він у своїй проповіді плакався на занепад інквізиції”,
– Говорить Карл Моор.
У зграю Карла приходить якийсь Косинский, наречену якого насильно відвезли в палац князя, щоб зробити наложницею. Так, деспотизм панує в країні, і Карл не зрячи піднявся на боротьбу проти нього. Він мріє знищити монархічний режим і перетворити Німеччину в республіку. Карла, однак, мучить необхідність насильства. Він далеко не впевнений, що знайшов щирий шлях боротьби за волю й справедливість. Він встиг переконатися, що зовсім не всі його співтовариші керуються шляхетними цілями, – більшість із них просто гвалтівники й грабіжники, що втяглися в розбій. Карлові нестерпна думка, що його зграя губить не тільки винних, але й безвинних. Гинуть і його близькі: умирає від горя батько, просить про смерті Амалия, і Карл заколює її своєю рукою.
“ПРО, я дурень, що мріяв виправити мир злодіяннями й дотримувати закони беззаконнями”, – з гіркотою говорить Карл. Мова йде, зрозуміло, не про юридичні закони, що діють у феодальній Німеччині (Карл і не думає миритися з існуючими порядками), а про закони людяності. Караючи себе за їхнє порушення, Карл віддається в руки правосуддя
Так уже в першої своєї драмі Шиллер наполягає на необхідності перебудови суспільства й одночасно підкреслює трагічне протиріччя між гуманністю ідеалів героя й антигуманністю способів їхнього досягнення.
Шиллер писав “Розбійників” потай, по ночах, ховаючись від пильності наглядачів “академії”. П’єса була поставлена “за кордоном” – у Мангейме, столиці сусіднього герцогства Пфальцского. Спектакль викликав виняткову наснагу глядачів. “Палаючі очі, стислі кулаки, тупіт, хрипкі вигуки. Незнайомі кидалися один одному в объятья… Здавалося, у цьому хаосі народжується нова світобудова”, – розповідав очевидець
Коли герцог Вюртембергский Карл Євгеній довідався про постановку цієї “крамольної” п’єси, він посадив молодого автора на гауптвахту й строжайше заборонив йому творити. Перед очами Шиллера був гіркий приклад – доля письменника Шубарта, без суду й наслідку кинутого Карлом Євгенієм у міцність і томившегося там довгі роки. Він вирішив бігти з Вюртем-берга. Це було в 1772 р.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)