Твір Україна в серці і поезії Олександра Олеся
Україна в серці і поезії Олександра Олеся
Олександр Олесь творив у складних умовах піднесення визвольної борні рідного народу, що завершилася 1917 року проголошенням державності України та її трагічного краху. На його творчість вплинула трагедія українського народу, який не знайшов у собі сили визволитися з-під колоніального ярма, і болісні переживання серця, відкритого до краси і любові, але змушеного постійно сприймати удари зла. М. Грушевський зазначав, що в поезії О. Олеся відбилися настрої передових кіл громадянства: “Україна дістала
Поет прагнув поетичним словом виховати національну гідність українців, тому у його творчій спадщині так багато місця відведено Україні. Він постійно шукав таких виражальних засобів, які з найбільшою точністю могли б відобразити любов і захоплення Україною:
Жита з волошками, і луки, і гаї. 1 всі розкоші весняні. Всю вроду, всю красу безкраю, В словах, в пісні мої.
Доля України весь час хвилювала Олеся, не давала його серцю спокою. На її степах та луках розквітали йому квіти щастя, співали і плакали солов’ї, оживала казка дитинства. Тому так
Прокляття, розпач і ганьба! Усю пройшов я Україну і сам не знаю, де спочину І де не стріну я раба.
1903 року пост побував на відкритті пам’ятника Котляревському, і саме тоді відбувся його остаточний вибір – усвідомлення свого національного покликання. Відтоді в кожному вірші билося переповнене любов’ю до України постове серце. У поезіях “Для всіх ти мертва і смішна…”, “Ой не квітни, весно – мій народ в кайданах…”, “Садок. Пани. Московська мова…”, “О правда! Мій народ смішний безкрає…” знайшло своє відображення осмислення постом-патріотом долі рідної землі, її минулого і сучасного:
Ні! Хочу ліру я розбити, Узяти сурму мідну Із нею з гір мерців будить і Україну бідну.
Та ось наступають передреволюційні роки, і у поезіях 1916-1917 років звучать і надії, і заклики, і докір, і сподівання. Ми ніби стаємо свідками оновлення духовних сил митця, його оптимізму. Олесь палко бажає побач йти свій край нарешті вільним, розкутим і спроможним творити власну долю. Цими сподіваннями пронизані його вірші “Про світ ви марили, і ось – світає…”, “Воля!? Воля!? Сниться, може?”, “Схід сонця зустріти я вийшов у поле…”.
Але ці сподівання не справдилися… постове серце сходить кров’ю від муки, відчаю і безнадії:
Над краєм дим пожеж і мла… Внизу страшне криваве морс… На хвилях плавають тіла… Орач ланів своїх не оре.
Тяжко читати ці рядки… може, тому розумієш причини того кроку, від якого для Олеся почалося трагічне життя на чужині. Трагічне, бо його серце, обезсилене від споглядання страшних картин громадянської війни, страждало від трагедії України, від розриву з нею. Він звертався до образу Т. Шевченка, сповідуючи йому свої болі. Він пише вірші, лейтмотивом яких звучить сумний біль: “Душа розірвана, як рана… Бальзам далеко так, як сонце…”
…Сьогодні, у час становлення української державності, патріотичні твори О. Олеся зазвучали з новою силою, сповнюючи серця читачів, співвітчизників вдячністю і шаною.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)