Твір Салтикова-Щедрина “Добродії Головлеви” як спроба створення “сімейного” роману
Критики називали Салтикова-Щедрина “великим майстром сміху”, але, читаючи його хроніку-роману-хронікові “Добродії Головлеви”, ми не сміємося, тому що важке, гнітюче почуття пронизує цей добуток від початку й до кінця. Чимсь лиховісним, недобрим віє навіть від картин весняного відродження. У романі немає жодного натяку на поезію дворянського гнізда, стародавніх липових алей, благоухающего саду, яку ми зустрічаємо у творах Тургенєва, Гончарова, Некрасова й інших російських класиків, що робила спроби створити сімейні романи. У Салтикова-Щедрина
Свій роман “Добродії Головлеви” Салтиков-Щедрин озаглавив: “Епізоди з життя однієї сім’ї”. Дійсно, кожна глава являє собою закінчене оповідання, але в цілому роман виявляє собою єдиний художній Твір про трагічну долю “виморочного сімейства”, про деградацію й загибель окремих його членів. У кожній главі (“Сімейний суд”, “По-родинному”, “Виморочний”, “Розрахунок” і інших) розповідається про смерті, точніше про вмертвіння
Сімейство Головлевих приречене на загибель: тут усі ненавидять один одного й кожний жадає смерті ближнього, щоб скоріше стати спадкоємцем, і тому весь рід Головлевих – “виморочний”. Глава “сімейства” – людин легковажний, вічно п’яний, ведучий найнижчий спосіб життя. Владимир Михайлович Головлев 40 років ненавидить дружину, Орисю Петрівну, та й сама вона “сповнена презирливою ненавистю до чоловіка-блазня”. І, видимо, ненависть ця передавалася в спадщину всім близьким родичам Головлевим, незважаючи на те що тут говорили один одному “тетенька” і “дяденька”, “сестриця” і “братик”. У дійсності ж “дяденька” їв з однієї миски із псом Трезоркой, а “тетенька” і зовсім умерла від “помірності” (тобто від голоду).
Протягом усього роману перед читачами з’являється галерея вмираючих родичів: умирає “Степанк-бельбас”; кінчає життя самогубством Любинька; про смерті Анниньки ми довідаємося наприкінці; похована Орися Петрівна, “бажаюча всім добра”; знайдений закоцюблий труп Головлева-барина (Иудушки-Порфирия), що закінчив своє життя в бруді в дороги не краще бездомного собаки
Сам маєток Головлевих – свого роду держава, тобто кріпосницька Росія в мініатюрі. Родинні й ділові відносини в сім’ї – це суспільні відносини. Головний стимул сімейства Головлевих – це накопичення й корисливість, і саме через це тут розігрується трагедія: родичі, що потоптали моральні й сімейні підвалини, гинуть один за іншим. Умирають всі по-різному, але майже у всіх смерть ганебна й болісна. “Головлеви – це сама смерть, що вічно підстерігає нову жертву”, – пише сатирик
Над сім’єю Головлевих немов висить нещасливий “дамоклов меч”. На очах у кровожерливого Иудушки вмирають всі, і причини цього багато в чому криються в минулому сім’ї, діди й прадіди якої були “озорлиаие, пустомисленние й ні до чого не придатні п’яниці”. Безпорадність, лінь і непридатність справі виховувалися у всіх представників роду Головлевих споконвічно: вони нехтували працю, уважаючи його долею “підлих людей” (тобто простого народу). Єдине, що вміли робити Головлеви, – морально калічити й принижувати свою прислугу й близьких. Так що поступово всі вони гинуть, стаючи жертвами розпусти й злочинів інших, або кінчають життя самогубством, проживши життя впустую.