Яка особливість назв сатиричних казок Салтикова-Щедрина?

Казка – один із самих популярних фольклорних жанрів. Цей вид усного оповідання з фантастичним вимислом має багатовікову історію. Казки Салтикова-Щедрина зв’язані не тільки з фольклорною традицією, але й із сатиричною літературною казкою XVIII-XIX століть. Уже на схилі віку автор звертається до жанру казки й створює збірник “Казки для дітей неабиякого віку”. Вони, по думці письменника, покликані “утворити” цих самих “дітей”, відкрити їм ока на навколишній світ.

До казок Салтиков-Щедрин звернувся не тільки тому, що було

потрібно обходити цензуру, що змушувала письменника звертатися до езопової мови, але й з метою освіти народу у звичній і доступній для нього формі.

А) За своєю літературною формою й стилю казки Салтикова-Щедрина пов’язані з фольклорними традиціями. У них ми зустрічаємо традиційних казкових персонажів: мовців тварин, риб, Иванушку-дурачка й багатьох інших. Письменник використає характерні для народної казки зачини, приповідки, прислів’я, язикові й композиційні троєкратні повтори, просторіччя й побутову селянську лексику, постійні епітети, слова з уменьшительно – ласкательними суфіксами. Як і у фольклорній

казці, у Салтикова-Щедрина немає чітких тимчасових і просторових рамок.

Б) Але використовуючи традиційні прийоми, автор цілком навмисно відступає від традиції. Він уводить в оповідання суспільно-політичну лексику, канцелярські звороти, французькі слова. На сторінки його казок попадають епізоди сучасного громадського життя. Так відбувається змішання стилів, що створює комічний ефект, і з’єднання сюжету із проблемами сучасності. Таким чином, збагативши казку новими сатиричними прийомами, Салтиков – Щедрін перетворив її в знаряддя соціально-політичної сатири.

Казка “Дикий поміщик” (1869) починається як звичайна казка: “У деякім царстві, у деякій державі жився-був поміщик…” Але відразу в казку входить елемент сучасного життя: “И був той поміщик дурний, читав газету “Звістка” – газету кріпосницькі-кріпосницьке-кріпосницький-реакційно^-кріпосницьку, і дурість поміщика визначається його світоглядом. Скасування кріпосного права викликало в поміщиків злість до селян. По сюжеті казки поміщик звернувся до Бога, щоб той забрал у нього селян: “Скоротив він їх так, що нікуди носа висунути: куди не глянути – всі не можна, так не дозволено, так не ваше!” Використовуючи езопову мову, письменник малює дурість поміщиків, що пригноблюють своїх же селян, за рахунок яких вони й жили, маючи “тіло пухке, біле, розсипчасте”. Не стало мужиків на всьому просторі володінь дурного поміщика: “Куди подівся мужик – ніхто того не помітив”. Щедрін натякає, де може бути мужик, але про це читач повинен догадатися сам.

Першими назвали поміщика дурним самі селяни: “…хоч і дурний у них поміщик, а розум йому даний великий”. Іронія звучить у цих словах. Далі тричі називають поміщика дурним (прийом троєкратного повторення) представники інших станів: актор Садовский з “акторками”, запрошений у маєток: “Однак, брат, дурний ти поміщик! Хто ж тобі, дурному, умиватися подає?”; генерали, яких він замість “говядинки” почастував друкованими пряниками й льодяниками: “Однак, брат, дурний же ти поміщик!”; і, нарешті, капітан-справник: “Дурний же ви, пан поміщик!” Дурість поміщика видна всім, тому що “на базарі ні шматка м’яса, ні фунта хліба купити не можна”, скарбниця спорожніла, тому що податі платити комусь, “поширилися в повіті грабежі, розбій і вбивства”. А дурний поміщик коштує на своєму, проявляє твердість, доводить панам лібералам свою непохитність, як радить улюблена газета “Звістка”.

Він віддається нездійсненним мріям, що без допомоги селян доможеться процвітання господарства. “Думає, які він машини з Англії випише”, щоб холопського духу анітрошки не було. “Думає, яких корів розведе”. Його мрії безглузді, адже він нічого самостійно зробити не може. І тільки один раз задумався поміщик: “Невже він справді дурень? Невже та непохитність, що він так плекав у душі своєї, у перекладі на звичайну мову означає тільки дурість і божевілля?..” Надалі розвитку сюжету, показуючи поступове здичавіння й озвіріння поміщика, Салтиков-Щедрин прибігає до гротеску. Спочатку “обростив волоссями… нігті в нього зробилися, як залізні… ходив усе більше рачки… Втратив навіть здатність вимовляти членороздільні звуки… Але хвоста ще не придбав”. Хижа натура його виявилася в тім, як він полював: “немов стріла, зіскочить із дерева, вцепится у свій видобуток, розірве її нігтями так так з усіма нутрощами, навіть зі шкірою, і з’їсть”.

Днями ледве капітана-справника не задер. Але отут остаточний вирок дикому поміщикові виніс його новий друг ведмідь: “…тільки, брат, ти дарма мужика цього знищив! – А чому так? – А тому, що мужика цього є не в приклад здібніше було, ніж вашого брата дворянина. І тому скажу тобі прямо: дурний ти поміщик, хоч мені й друг!” Так у казці використаний прийом алегорії, де під маскою тварин виступають людські типи в їхніх нелюдських відносинах. Цей елемент використаний і в зображенні селян. Коли начальство вирішило “изловить” і “оселити” мужика, “як навмисно, у цей час через губернське місто летів отроившийся рій мужиків і обсипав всю базарну площу”. Автор порівнює селян із бджолами, показуючи працьовитість селян. Коли селян повернули поміщикові, “у той же час на базарі з’явилися й борошно, і м’ясо, і живність усяка, а податей в один день надійшло стільки, що скарбник, побачивши таку купу грошей, тільки сплеснув руками від подиву й скрикнув: – И звідки ви, шельми, береті!!!”

Скільки гіркої іронії в цьому вигуку! А поміщика изловили, вимили, постригли йому нігті, але він так нічого й не зрозумів і нічому не навчився, як і всі правителі, що розоряють селянство, що оббирають трудівників і не розуміючі, що це може обернутися крахом для них самих


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Яка особливість назв сатиричних казок Салтикова-Щедрина?

Categories: Нові твори

Links