Твір Проблема історичної пам’яті народу в поемі Миколи Вороного “Євшан-зілля”
Проблема історичної пам’яті народу в поемі Миколи Вороного “Євшан-зілля”
Не раз закликали митці (від безіменних кобзарів та літописців до відомих письменників і поетів) не відриватися від рідної землі, не забувати, “яких батьків ми діти”. Здавна проблема збереження історичної пам’яті бентежила серця – про це свідчать старовинні легенди. Людина не може не належати до певного народу з його традиціями, а втративши їх, залишатися повноцінною людиною..
Про це йдеться у поемі Миколи Вороного “Євшан-зілля”, в основі
Вперше цю легенду було записано у старовинному літописі. У цьому вихідному варіанті розповідається історія про двох братів – половецьких ханів Отрока і Сиргана, один з яких після поразки забіг у гори Дагестану і зажив там розкішно. Коли можливим стало його повернення додому, виявилося, що Отрок забув рідний народ і не бажає повертатися. Лише євшан-зілля повернуло йому пам’ять.
У поемі Вороного, на відміну від легенди, йдеться не про братів, а про малого сина половецького хана. Це не випадковість. Для дорослої людини з характером, що вже встановився, пам’ятати рідний край
Інколи для цього навіть не треба опинятися десь – достатньо розриву в часі. Те, що було безпосереднім життям одного покоління, для наступного вже просто звичайна розповідь, а для інших – казка, легенда, щось далеке, відчужене від його власного життя. Події і традиції віддаляються, перестають хвилювати – і настає втрата пам’яті. Наприклад, чи можемо ми назвати одразу хоча б п’ятьох найвидатніших гетьманів українського козацтва? Наші далекі предки, може, воювали під їх проводом, і для них це питання було легким. Але поступово приходили нові провідники, з’являлись нові герої, затьмарюючи колишніх, змінювались традиції, цінності… Сильні почуття викликають близькі події. Саме тому М. Вороний вводить символічний розрив між поколіннями, між батьком і сином.
Сюжет у поеми такий. Хлопчика захопив у полон Володимир Мономах і був вражений його вродою настільки, що залишив при собі:
Оточив його почотом
І розкошами догідно.
Батько страждає, мучиться, втративши дитину, а син розкошує і забуває поступово рідні степи та батька. А хан наказує співцю (“гудцеві”) Ору покликати хлопця назад. Нелегкою виявляється ця справа: юнак байдуже ставиться до розповідей про тугу вітця, славу половецької землі або до пісень, що мали бути йому рідними. Та чи не тому, що слова, на відміну від розкоші, що його оточує, є чимось нематеріальним? Слова можуть брехати… Тоді гудець дає понюхати євшан-зілля з рідного степу, і юнак:
Затремтів, очима блиснув І зірвавсь на рівні ноги. Рідний степ, широкий, вільний, Пишнобарвний і квітчастий Раптом став перед очима – З ним і батенько нещасний! Воля! Воленька кохана…
Але на цьому поема не закінчується. Навпаки, попередній зміст лише поступово підводить читача до головної ідеї, що розкривається в останніх рядках:
Україно моя люба!… Чи синів твоїх багато На степах твоїх зосталось? Чи вони не відцурались, Не забули тебе, неньку? –
Перекидає автор місток із давнини у сучасність. Тут йдеться і про колишніх наших співвітчизників, і про тих, хто забув історію і традиції, залишившись на Батьківщині (не випадково ми бачимо два питання, а не одне).
До речі – тих, хто втратив пам’ять, М. Вороний (на відміну від більшості письменників та поетів, що зверталися до цієї теми) відверто не засуджує. І звертається з болем саме до України, ніби бажає від неї якихось дій для повернення пам’яті дітям, що заблукали (не випадково ж він для розкриття своєї ідеї “перетворив” брата на сина). Свідоміший має допомогти менш свідомому.
Природно жити в ногу з часом, спиратися на реальність, а не на далекі мрії. Але біда, якщо сьогодення затуляє собою усе минуле. Це слід виправляти, але не словами чи нотаціями, а чимось більш відчутним.
Де ж того Євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить –
Шлях у край свій повороту?! –
Гірко запитує М. Вороний наприкінці поеми.
І справді – де? Та щоб знайти відповідь, треба спочатку правильно поставити питання, а це вже зроблено. Отже, є надія!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)