Твір-оповідання за картиною Миколи Обриньби “Перший подвиг”
Тихого осіннього ранку, коли сонечко вже не так весело пригрівало, а в лузі червоніла вирізьбленим листячком горобина, вийшов Пилипко до лісу: може, хто залишився живий з того літака, що вчора був підбитий німцями. Хлопчик повільно просувався в голубій імлі лісової гущавини, уважно прислуховувався, сподіваючись почути стогін тих, кому потрібна допомога. Пильно вдивляється він у мовчазні кущі ліщини і бачить ледь помітний силует людини. Хтось пошепки кликав його. То були поранені льотчики, які намагалися вибратися з лісу. Пилипко допоміг їм
Але щось загуркотіло на дорозі. Хто це? Може, німці? Де сховати своїх нових друзів? Пилипко вибіг трошки вперед і, причаївшись за товстим стовбуром старезного дуба, уважно роздивлявся, чи немає якоїсь небезпеки. Побоювання хлопчика були недаремні, бо саме тоді з’явилася колона німецьких мотоциклістів. Пилилко