Твір опис пейзажів Левитана
Народився Исаак Ілліч Левитан у посаді Кибарти, біля станци Вержболово Ковенской губернії 18 серпня 1860 року. Ремеслу художника він навчався в Училище живопису, ліплення й зодчества, де займався в пейзажній майстерні, керованої Саврасовим. Його учнівські роботи “Вечір”, “Сонячний день. Весна” були високо оцінені майстрами живопису: Левитан одержав Малу срібну медаль V Пересувної виставки. Так починався творчий шлях художника, у чиїй творчій спадщині відбилася й запалала всіма своїми яскравими фарбами краса російського пейзажу
“Осінній
Картини
Одне з найтрагічніших добутків – “Над вічним спокоєм”. У цей час Левитан гостював у маєтку Ушакових, що перебувало на березі озера Ост. Недавно художник пережив важкий удар, що підірвав його й без того слабке здоров’я. За наказом, підписаному Олександром ІІІ, всі євреї повинні були залишити Москву до 14 липня 1892 року. Левитан був визнаним художником, гордістю країни, але й на нього поширювався цей наказ. Незабаром завдяки старанням П. А. Брюллова художникові було дозволено жити в Москві. Знайомі Левитана не зауважували в ньому різких змін, він вів свій звичайний спосіб життя. Образа, нанесена йому, пішло вглиб, але його всі частіше стали відвідувати приступи туги. У такому настрої були написані картини “Вечірній дзенькіт” (працюючи над нею, художник наспівував улюблену пісню “Вечірній дзенькіт” на слова Козлова) і “Владимирка”. Перший ескіз картини “Над вічним спокоєм” Левитан писав у великому залі ушаковского будинку. Цікаво, що створювалася ця картина Левитаном під музику. Жагучі й заколотні шопеновские ноктюрни перемінялися Бахом. Але найчастіше Левитану хотілося чути жалобний марш із “Героїчної симфонії” Бетховена. Його скорботними й урочистими звуками немов просочилася кисть художника
Любуючись околицями, художник був зачарований величезним небозводом. Здається, ніде колись не бачив він такого нескінченного неба. Однак пейзаж зображує не цю світлу безхмарність, а грозове, грізне й похмуре небо, що як би вступає в суперечку із застиглою тишею озера. По визнанню самого художника, у цій картині відображена вся його душа: “У ній я весь, зі своєю психікою, з усім моїм змістом”.
Важкі, похмурі хмари, що лякають нас у момент негоди, насправді схожі на Час. Вони проходять так само, як і Час, відносне й вічне одночасно.. Для того щоб підкреслити вічність, Левитан у своїй картині замінив сучасну церкву древньою дерев’яною церківкою із Плеса. У її вікнах світиться вогник – виходить, там людина, там життя. І цей маленький світлячок серед безкрайньої природи свідчить про безперервність життя. Одні вмирають – інші народжуються. Але що ти, маленький, незначний чоловічок, зробив для вічності? Ти підеш, разом з тобою підуть і твої щоденні турботи, страхи й страждання. Залишиться вічна природа, вічний спокій, вічні хмари, вічне озеро
Однак Левитан умів не тільки страждати, багато хто його добутки звучать, як гімн надії й молодості. Одним жарким червневим ранком Левитан повернувся із прогулянки без написаного етюду, але з букетом кульбаб. Художник написав букет кульбаб у простому глиняному глечику, вклавши всю свою ніжність у ці хиткі стеблинки. Уже будучи вчителем, Левитан захоплював своїх учнів оповіданнями про те, скільки насолоди йому доставляє писати квіти: “… ви відчуйте, що вони живі, що налито соком, тягнуться до світла: треба, щоб від них пахнуло не фарбою, а квітами”. Напевно, кожний глядач може відчути аромат осінньої природи, побачивши левитановский пейзаж “Золота осінь “. Так, осінь на його картині воістину золота – скільки радості й насолоди дарує це золото осіни. Подекуди ще переглядає зелень, але в цьому тимчасовому затишку, спокої вже відчувається пристрасть і сила зимової стихії, що насувається. Ще світить тепле, ніжне сонечко, ріка ще не скована льодом – верб цьому принадність осіни. Осінь змушує людини забути про літню метушню й підготуватися до зимової негоди. Левитан любив рідну природу, умів насолоджуватися її красою й величчю й подарував нам можливість побачити цю красу його очами – очами майстри живопису
(2 votes, average: 3.50 out of 5)