Твір “Опис місцевості на основі власних спостережень” у художньому стилі. Опис міста
Якось взимку ми з батьками приїхали до їхніх друзів у чудове приморське містечко Бердянськ. Взагалі-то, це курорт державного значення, з цілющими морськими грязями, вузькою смужкою піщаної коси, що на кілька кілометрів врізається в морський простір, пляжами, парками розваг. Влітку він, мабуть, потопає в зелені та повниться дзвінкими голосами відпочивальників. Та я гуляв містом холодною безсніжною зимовою дниною, і вона справила на мене неабияке враження.
Частина міста розташована на горі відносно берега моря, цей район так і називається
Зверху, з району Гори я бачив і, здається, навіть чув, як шумить порт, хоч кораблів у ньому не було. Бачив великий прямокутник ринку, біля якого було багато людей та їздило безліч автобусів. Не можна було не помітити і найвищу будівлю центра міста – готель “Бердянськ”, і декілька нових торгівельно-розважальних центрів. Містечко взагалі не висотне, а в центрі його більшість будинків мають два-три, максимум п’ять поверхів. Квартали багатоповерхівок видніються зліва від мене – на Горі та в районі вокзалу, а приватний сектор – справа, прямо рядом з водою, буквально у двадцяти метрах!
Поки я роздивлявся навкруги, почало вечоріти. Сонце потяглося до моря справа від мене, небо заграло рожевим та фіолетовим. Це було неймовірно красиво! Порт та місто під моїми ногами запалило вогні вікон, ліхтарів, вивісок та автомобільних фар, і в їхньому світлі стали чорними силуети голих дерев та людей. Ставало все холодніше, та заходити в квартиру зовсім не хотілося – хотілося стояти й милуватися цим невеликим акуратним містечком на берегу моря.
Твір-опис міста за власними спостереженнями варіант 2 “Опис Києва восени”
Київ – чудове місто, красиве в будь-яку пору року. Квітуче навесні, потопаюче в зелені влітку, золоте восени, схоже на чарівну сніжну казку взимку. Я люблю Київ завжди, проте саме осінь у столиці справляє на мене незабутнє враження та навіває особливий настрій.
Я хочу описати мій улюблений куточок нашої столиці. Щоб дістатися туди, треба їхати на метро та вийти на станції Арсенальна та йти в бік парку Вічної слави вулицею Лаврською. Будинки на ній невисокі, з красивим фасадом, ліпниною. По обох боках вулиці ростуть високі старі дерева, що роняють жовте листя на тротуар прямо під ноги прохожий. Перші поверхи більшості будинків тут займають кафе, у яких так затишно сховатися від мілкого осіннього дощу та випити чашку запашної кави. Звідусіль чути музику та людські розмови. У цьому районі завжди багато людей, бо тут знаходяться багато цікавих місць – парки, будівля Верховної Ради, далі Печерська Лавра та чудовий вид на Дніпро та Лівобережжя.
Парк Вічної Слави пологими доріжками збігає до самого Дніпра. Восени він золотаво-зелений. У парку багато красивих дерев, кущів та полян, є Вічний Вогонь та стела на честь загиблих у Другій Світовій війні. Багато місцевих та туристів милуються краєвидом з верху парка. Вони роздивляються широкі мости через Дніпро – міст Метро, по якому весь час повзуть, ніби величезні гусениці, потяги метро, та знаменитий міст Патона. А на протилежному березі річки височіють цілі квартали новобудов, різного дизайну, різних кольорів. Особливо красиво це виглядає вночі, коли мости, вулиці та будинки освітлюють тисячі ліхтарів та вогні автомобілів.
Та я люблю гуляти не парком, а саме вулицею Лаврською. Вона й тиха, і жвава одночасно, і затишна, і малолюдна. Осіннім днем, коли накрапає маленький дощик, повітря свіже та вологе, жовте листя падає до ніг, немає для мене місця, гарнішого за це.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)