У драмі “Бояриня” авторка звертається до національної історії свого народу, вона переносить читачів у часи гетьманування Петра Дорошенка, який вів боротьбу за визволення українського народу з-під гніту російського царату та хотів об’єднати Україну. Ті часи були тяжкими для українського народу, і саме тоді розгорталися події драми “Бояриня”.
Доля головної героїні – Оксани – схожа на долю всієї України. Під час вільного існування України життя Оксани було радісним і щасливим. Вона дуже любила свою Батьківщину та свій
народ, але їй випала інша доля: зустрвіши Степана, вона покохала його, вони одружилися, й Оксана мала їхати з чоловіком до Москви, де він жив. Оксані було дуже боляче залишати свій рідний край; хоча Степан попереджав її про інше життя на чужині, вона була впевнена, що кохання переможе все, що буде заважати їхньому щастю. Не знала вона різниці між життям в Україні та життям у Москві, думаючи, що й звичаї й навіть мови майже однакові.
Але коли приїхали до Москви, Оксана злякалася, бо тамтешні звичаї та життя були геть іншими, ніж на її Батьківщині. На чужині вона не бачила волі й радості життя та дедалі більше сумувала
за рідною Україною, вона не могла співати, як удома, бо в Москві голосно співати було непристойно, вона навіть не могла відіслати листа рідним додому. Із кожним днем життя Оксани ставало все нестерпнішим, вона більше не могла принижуватися й дивитися, як її чоловік віддає боярам і цареві останні краплини гідності. З останньою надією жінка запропонувала Степанові втекти, але побачила всю безвихідь ситуації, коли він сказав, що “цар достане боярина свого скрізь на Вкраїні”, тож дітись їм нікуди. Оксана довго не хотіла підкорятися московським звичаям, ставати такими, як Степан і його мати, котрі боялися висловити свою думку, але запевняли, що борються за визволення України. Але згодом жінка зрозуміла, що вже не може нічого вдіяти, і теж підкорилася. Коли Оксана, не витримавши неволі, захворіла, Степан запропонував їй хоча б на місяць повернутися в Україну, вона усвідомила, що вже ніколи не побачить Україну та своїх рідних, бо їй буде соромно повертатися в країну, яку зрадила: “Я й в вічі не насмію їм глянути…”
Леся Українка в драмі “Бояриня” проводить паралель між долею Оксани та долею України й українського народу: вони скорилися ворогові, хоча й намагалися боротися до останнього, але ворог був сильніший за них. Авторка зображує трагедію рідного краю, який не зміг залишитися вільним. Вона закликає людей до боротьби за свою волю й волю своїх рідних.
