Твір на тему “Мій улюблений куточок Батьківщини”
Безперечно, у кожного з нас є улюблений куточок Батьківщини. В одного це величний, пишний Київ або красуня Полтава, в іншого – тихий узимку й шумний улітку приморське селище або ж мальовничий закарпатський хутір. А в мене цей куточок – Демковцы (є таке село в Житомирській області), хоча живу я у великому місті
Щороку я проводжу в Демковцах майже все літо. Там я пізнаю теперішнє життя: не книжкову, вигадану, а таку, який вона є – звичайну, реальну, без прикрас. Не проходять повз мене й турбота, пов’язані з життям у сільській місцевості:
Саме там я побачила “народження” хліба: від зерна до випеченого хліба. У моєї бабусі дуже великий город. Одну третину його займає овочі, іншу третину – трава на сіно (до речі, косити луг треба тричі за літо). А третя частина – пшениця. На початку серпня починаються жнива. Всі родичі збираються й разом жнуть (серпами!) пшеницю по черзі в кожного. Колоски в’яжуть у снопи, потім молотять і везуть на млин. З отриманого борошна бабуся протягом року буде пекти запашний хліб, смачні струдели, пиріжки й пампушки. Повинна
У Демковцах я почуваю себе дуже комфортно, адже демковчан зовсім не цікавить, у що ти одягнений, яку школу (елітн або звичайну) відвідуєш. Для цих простих людей, насамперед, важливо, щоб ти був Людиною й умів працюватися
До речі, у Демковцах ще є будинку, покриті соломою, на дахах яких живуть лелеки. Ще існує звичай не закривати будинок, коли йдеш із будинку: просто до дверей притуляють коромисло – як знак того, що будинку нікого немає. І, повірте, ніхто не зайде й нічого не візьме
Це інше життя, інший вимір. Можна було б ще довго “визнаватися” у любові Демковцам, але є чи зміст? Я скажу просто: для мене це любимейший куточок України