Твір на тему Але в цьому світі випадків немає, і не мені шкодувати про долю
Кілька слів епіграфа бувають, як правило, покликані натякнути читачеві на щось особливо важливе для автора. Це може бути й історичне значення зображуваного, і специфіка художнього втілення, і глобальна філософська проблема, розв’язувана в добутку. Епіграф роману ” Майстер і Маргарита “, по суті справи, є коротким формулюванням основної ідеї подальшого оповідання, укладеної в констатації безсилля людини перед вищим законом долі й неминучістю справедливого всім живучої щодо їхніх думок, емоцій і вчинків. Сам роман з усіма його сюжетними
У всіх аспектах існування, представлених у романі, ідея фаталізму й загальної “підсудності”, заявлена в епіграфі, постійно доводиться фактично, міняючи свій художній і сюжетний вигляд залежно від задіяних
Інший доказ підпорядкованості поворотам долі виникає із численних пророкувань майбутнього людей як наслідку їхнього минулого й сьогодення й ігнорування їхньою більшістю. Яскравим прикладом отут служить пророкування смерті Берліоза в деталях, психіатрична лікарня для Бездомного або розмова про “істину” і “добрих людей” між Ієшуа й Понтієм Пілатом. У той же час самого різного роду обдурювання люди вкрай охоче “купувалися”. “Сеанс чорної магії з повним її викриттям” у вар’єте, дуріння Коровьєва й Бегемота в Грибоєдові, відправлення в Ялту Стьопи Лиходєєва й багато чого, багато чого іншого, улаштоване свитою Воланда для звеселяння їхнього пана, викликало серед людей більше інтересу й подиву, чим прояв всесвітніх закономірностей.
У відношенні “високих почуттів” теж існує система об’єктивної оцінки. Система ця, при всій своїй справедливості, не щадить, однак, людських дріб’язкових слабостей. “Без драм, без драм!” – говорить роздратований Азазелло Маргариті в Олександрівськом саду, найменше замислюючись про її переживання. Щире мистецтво також було оцінено по достоїнству. Отут виявляється, що люди не в змозі навіть придумати гідну нагороду, що вона неминуча, як і покарання, і має ті ж джерела. “Виконавець” в особі Азазелло в результаті змушений пропонувати цю нагороду так, щоб не було взагалі ніякої можливості відмовитися.
Носієм і втіленням ідеї безпристрасного судді в романі виступає Воланд. Він має право карати й нагороджувати, визначати домірність причини й наслідку, з огляду на індивідуальність героїв або її відсутність. Такі, як Маргарита, ці випробування витримують; такі, як Римський, Варенуха, Ганнушка, Тимофій Квасцов і багато інші.
Манера поводження Воланда відбувається аж ніяк не від “доброти щиросердечної”. Він сам під власний закону, вершителем якого є, тільки в значно меншому ступені, чим всі інші персонажі. “Усе буде правильно, на цьому побудований світ”, – говорить він, натякаючи на те, що й доля Сатани повинна в підсумку вписуватися в цю побудову.
Виконання бажання Маргарити про прощення Фріди – несподіване виключення, випадковість не передбачена і малозначна – свідчить про те, що навіть диявол не здатний передбачати все. Перевага Воланда в його визнанні верховенства закону життя над всіма й відповідній оцінці своїх можливостей, звідси й деяка афористичність мовлення й стверджувальні інтонації. Його репліки звучать як аксіоми: “- ніколи й нічого не просіть! Ніколи й нічого, і особливо в тих, хто сильніше вас, самі запропонують і самі все дадуть”, “…навіщо ж гнатися слідам того, що вже кінчено?”
У підсумку стає очевидно, що філософська сутність епіграфа, розглянута з багатьох різних позицій у дії роману, одержала фактичне підтвердження в епілозі. Факти, що з’явилися результатом “виконання вироку” (спокій Майстра й Маргарити, звільнення Пілата, переоцінка цінностей Бездомним, переполох серед московських обивателів), найкраще доводять вірність думки, укладеної в рядках епіграфа.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)