Твір-мініатюра на тему “Чому поему І. Франка “Мойсей” називають заповітом українському народові?”

Один із видатних філософів колись сказав, що “найзначніші твори мистецтва завжди були витворами доби занепаду, коли поступово нагромаджуваний досвід до решти оголював творчі нерви”. Цей вислів якнайточніше характеризує творчість видатного українського письменника та поета І. Франка, бо його твори наскрізь пройняті філософськими думками про долю людства та окремих людей, про моральні цінності та духовність, про велику повагу до кожного людського життя.
Поезія І. Франка на перехресті століть вже не історія суспільства, а скоріше

історія душі автора, і вона має більше прав на признання істинною, ніж ранні твори автора. Саме таким є й безсмертне творіння І. Франка поема “Мойсей”, написана під час першої революції в імперії 1905 року, яка надала українцям сподівання повернути собі незалежність та батьківщину. Ця поема є лебединої піснею поета, яку він пройняв високими патетичними почуттями, наповнив складними глибокими роздумами про долю свого народу, про роль вождя і пророка, про слово і життя, які дійсність посіяла в душах людей.
Поема І. франка “Мойсей” стала справжнім духовним заповітом поета своїм співвітчизникам, але
поряд с цим це філософські роздуми над долею всесвіту, долею рідного народу, долею кожної особистості. Головний персонаж поеми – біблійний пророк Мойсей, який в час зародження християнства врятував свій народ від єгипетської неволі. Дія поеми розгортується у той час, коли ізраїльтяни були неподалеку від Землі Обітованої, яку вони сподівалися знайти в Палестині. Після наближення до цілі Мойсей починає поступово втрачати свій авторитет та вплив на свій народ. Євреї починають бунтувати і нарікати Мойсею з будь-якого поводу і без нього, та все частіше погрожують закидати його камінням. Відтворюючи в поемі ці події, І. Франко талановито висвітив одвічну трагедію нерозуміння та неприйняття народом свого вождя у той час, коли суспільству не загрожує небезпека. А серце пророка рвалось від моторошного жалю, караючого грому проклять и невимовної та величезної лобові до своєї рідної землі.
“О Ізраїлю! Якби ти знав,
Чого в серці повно!
Якби знав, як люблю я тебе!
Як люблю невимовно!
Ти мій рід, ти дитина моя,
Ти вся честь моя й слава…”
Так само й серце українського поета І. Франка боліло за свій пригнічений народ, який неспроможний об’єднатися в одну караючу силу, та знайшовши свого пророка, завоювати свою свободу та незалежність.
Суть поеми полягає в тому, що треба вірити в те, що справа пророка з його смертю не вмирає, вона залишається в серцях людей, та пробуджує ті великі сили, які дрімали в народі і дочікувались найбільш підходящого моменту. Але, втративши свого духовного вождя, народ розуміє, наскільки багато він загубив.
По духу поеми видно, що І. Франко вірить у той час, коли з’явиться новий пророк і поведе співвітчизників на пошуки своєї Землі Обітованої, яка принесе українцям лише щастя, заможність та незалежність. Саме тому поему І. Франка з впевненістю можна назвати духовним заповітом своєму народові та його майбутнім поколінням:
“Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш, у народів вольних колі”!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Твір-мініатюра на тему “Чому поему І. Франка “Мойсей” називають заповітом українському народові?”