Твір аналіз поезії Н. М. Рубцова
Дивною чистотою, силою й свіжістю почуття, глибиною щиросердечних переживань віє від добутків чудового російського поета Миколи Михайловича Рубцова. “З душі живі звуки в стрункий просяться мотив”, – писав поет у вірші “Весна на море “.
И дійсно, стрункість мотиву у віршах Рубцова дивна. Читаючи його добутку, не утомлюєшся дивуватися тому, як слухняні авторові слова, як природно складаються вони в рядки, а рядка плавно переходять одна в іншу. Про що б не писав Микола Фляків – у всім неповторна гармонія, сила, краса. У його віршах
* Вічно в русі, вічно хвиля,
* (Шумні простори морські),
* Лише людині покірна вона,
* Сила суворої стихії.
* До моря не можна байдужим бути…
* Якщо, наполегливо сперечаючись,
* Ти говориш: “Не можу любити”
*
З роками заклик моря не тільки не ослабне в душі поета, а стане ще сильніше, і він здійснить свою мрію. Море стане однієї із самих яскравих сторінок його життя й у той же час першим серйозним випробуванням, суворою життєвою школою. Море залишиться його першої й, можливо, найдужчою любов’ю. Така ж сильної, як любов до батьківщини, до рідного села Никольское, де пройшло дитинство поета:
* Дерева, хати, кінь на мосту,
* Квітучий луг – скрізь про неї тужу.
* И розлюбивши всю цю красу,
* Я не створю, напевно, іншу…
Так зворушливо й проникливо писав Фляків у вірші “Ранок”. І він ніколи не зміг розлюбити красу милих серцю місць. Де б не перебував поет, його душу завжди залишається на батьківщині, у її лугах, полях, лісах, у стогах сіна й співі птахів:
* Але моя рідна землица
* Треба мною втримує владу, –
* Пам’ять вертається, як птах,
* У те гніздо, у якому народилася.
* И навколо любові непереможної
* До сіл, до сосон, до ягід Русі
* Життя моя обертається незримо,
* Як земля навколо своєї осі, –
* зізнається автор у вірші “Вісь”.
Часто, особливо по вечорах, поет любив поринати в спогади дитинства – спогаду про рідний сель, про милий серцю природі, про постійно вабливе море. І в ці моменти в його душі народжувалися самі поетичні рядки. Напевно, тому Микола Фляків найбільше любив самітність:
* У гірких негодах минулого дня
* Було часом невмочь.
* Тільки одна й утішить мене
* Ніч, чорна ніч.
Уночі, у самотніх роздумах, він знаходив заспокоєння й навіть розрада. І вірша, створені в годинники цих роздумів, передають складний щиросердечний мир ліричного героя, всі відтінки його психологічного стану. Внутрішнього життя людини, його душі поетом присвячено чимало прекрасних рядків. “Всі Теми душі – це вічні теми, і вони ніколи не старіють, вони вічно свіжі й загальцікаві”, – дивно точно сказав Н. Фляків. Про що б він не писав, він завжди прагнув підкорятися не одному розуму, але й почуттю. Можливо, навіть почуттю – більшою мірою, тому що, як писав поет у своєму вірші “Про що писати?”:
* Але якщо немає
* Ні радості, ні горя,
* Тоді не мни,
* Що лунко запечеш,
* Будь-яка тема –
* Поля або моря,
* И тема гір –
* Все це буде неправда!
Микола Фляків писав почуттям, писав серцем, самою душею