Твір аналіз циклу творів Пушкіна “Маленькі трагедії”

У творчій спадщині Пушкіна існує цикл невеликих драматичних добутків, називаних “маленькими трагедіями”. По характері вони близькі до філософської лірики. У них також піднімаються більші загальнолюдські проблеми, пов’язані з питаннями про сенс життя, про смерть і безсмертя, про призначення мистецтва. “Маленькі трагедії” Пушкін написав в 1830 р. під час знаменитої Болдийской осіни, що виявилася одним з найбільш плідних періодів у його Творчості. У центрі уваги автора – “драматичні вивчення”, по вираженню самого Пушкіна,

що стосуються насамперед таємниць людського характеру у зв’язку з певною історичною епохою. “Маленькі трагедії” будуються переважно не на зовнішніх, а на внутрішніх конфліктах, як це відбувається, наприклад, в “Скупому лицарі”.

Саме по собі назва ” Скупий лицар ” уже наштовхує на глибокі міркування. Сполучення цих слів представляється несподіваним. У свідомості читачів поняття “лицар” звичайно зв’язується з поданнями про відвагу, честі, хоробрості, великодушності, але ніяк не про скнарість. Але в той^-те й полягають оригінальність і новаторство задуму Пушкіна, що він лаконічно й разом

з тим винятково глибоко показав, як влада грошей і взагалі нові економічні відносини, що вторгаються в європейське життя, перетворюють Барона в лихваря й користолюбця. Барон у Пушкіна – лиховісна, похмура демонічна фігура, для якого золото замінило все – і родинні прихильності, і просто людські зв’язки. Тема влади, що розтліває, грошей, надзвичайно актуальна й злободенна в XIX в., буде розкрита Пушкіним і в інших його добутках (наприклад, в “Піковій дамі”), а надалі стане однієї з ведучих для всій росіянці літератури

Конфлікт в “Моцарте й Сальери” заснований не на темі заздрості або ураженого самолюбства, як може спочатку здатися, а на зіткненні різних життєвих позицій, протилежних поглядів на мистецтво, на призначення художника. Моцарт у Пушкіна втілює життєрадісність і відкритість душі, справжній артистизм. Сальери вражений несправедливістю: “безсмертний геній” дістався, з його погляду, “гуляці дозвільному”. Сальери переконаний, що можна перевірити гармонію алгеброю. Правда, для цього потрібно разъять музику, “як труп”. Але тільки таким чином, уважає він, повинне розвиватися й удосконалюватися мистецтво. Світлий геній Моцарта спростовує ці подання. Для Моцарта Музика – велике мистецтво, для Сальери – ремесло, якому можна навчитися безустанною працею, подвижництвом. Сальери розуміє й високо цінує геній Моцарта, але, ио його думки, вихованню молодих музикантів Моцарт із його неповторною геніальністю може принести тільки шкода. Він перешкодить іншим, що не володіє таким же божественним дарунком, відверне їх від завзятої, кропіткої праці, а це приведе до загального занепаду мистецтва. Сальери зважується на злочин, на лиходійство в ім’я вищої справедливості (як він неї розуміє), Пушкін зовсім не виправдує Сальери, та й немає йому виправдання, але поет прагне пояснити причини лиходійства шляхом уважного й об’єктивного драматичного вивчення помислів Сальери. “…Геній і лиходійство // Дві речі неспільні”. Ці слова Моцарта потрясають Сальери. Він намагається їх спростувати, але марне. Етика й естетика завжди йдуть поруч.

В історії світової літератури образ Дон Жуана був одним з найбільш популярних. У пушкінському “Кам’яному дст” ми зустрічаємося з новим і оригінальним тлумаченням цього образа. Дон Гуан у Пушкіна – людин Відродження, він кидає сміливий виклик старому й похмурому миру середньовіччя. Це зовсім не традиційний розпусник і спокусник. Можна навіть припустити, що він, щиро полюбивши донну Ганну, “весь переродився”. У всякому разі, умирає він з її ім’ям на вустах. Але аморальне запрошення, звернене до статуї, бути присутнім на його любовному побаченні із удовою вбитого їм Командора вносить додатковий відтінок у наше подання про пушкінського героя. Прав був Бєлінський, коли відзначав, що люди, подібні Дон Жуану, “уміють бути искренно жагучими в самій неправді й неудавано холодними в самій пристрасті, коли це потрібно”. Звідси й неминуча відплата за образу любові як високого людського почуття, за егоїзм. В остаточному підсумку Мова йде про моральну відповідальність особистості й за своє життя, і за життя інших. Романтичний герой не зважає на закони, вдачами, звичаями, легко переступає через них. Але індивідуалістичний бунт здатний порушити не тільки закони далекої йому середовища, але й загальнолюдські закони. Викриття, розвінчання аморальності індивідуалістичного бунту також стануть однієї із традицій російської гуманістичної літератури (досить згадати в цьому зв’язку творчість Достоєвського).

“Ппр під час чуми” є вільним перекладом однієї сцени з п’єси англійського драматурга Вильсона “Чумної місто”. Проблема життя й смерті протягом усього творчого шляху постійно була в центрі уваги Пушкіна. Поет прославляє не смиренність і покірність перед судьбою, але велич людини, що кидає гордий виклик самої смерті

Одночасно з “маленькими трагедіями” Пушкін почав працювати над народною драмою “Русалка”, побудованої на широкому використанні фольклорного матеріалу – легенд, весільного обряду, пісень. На жаль, “Русалка” залишилася незакінченої

В. цілому драматургічні добутки з’явилися блискучим творчим досягненням Пушкіна. У його “маленьких трагедіях” дані зразки реалістичного зображення складного й суперечливого духовного миру людини. Характерне для всієї наступної російської літератури XIX в. проникнення в “діалектику душі” починалося вже в пушкінських утворах – зовсім невеликих по розмірі, але величезних по ідейно-художній значимості


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Твір аналіз циклу творів Пушкіна “Маленькі трагедії”

Categories: Нові твори

Links