Травнева ніч або утоплениці характеристика образа Паночка-Русалка, утоплениця
ТРАВНЕВА НІЧ, АБО УТОПЛЕНИЦЯ (повість, 1829-1831; опубл. 1831 – 1832) Панночка-Русалка, утоплениця, – героїня стародавньої легенди, що в 1-й главі розповідає своєї улюбленої “формально-головний” герой повести, бандурист Левко. Пізніше, в 5-й главі, – чарівна помічниця Левко. П.-Р. у Гоголя повинна нагадати читачеві й про фольклорну традицію (недарма вперше вона з’являється в “обрамленні” місцевої легенди), і про таємничо-еротичних німф німецького романтизму, і про оперних персонажів. Указуючи на кинутий будинок біля лісу (в 1820-е рр.
Ішов
В одну з таких ночей вони тягнуть відьму під воду, але та звертається в одну з утоплениць. З тих пор щоночі П. – Р. збирає всіх русалок і заглядає їм в обличчя, намагаючись угадати відьму. “І якщо потрапить із людей хто, негайно змушує його вгадувати, не те загрожує утопити у воді”.
Пристосувавши дію повести до “недавнього” послеекатеринин-ской старовині з її безпечною демонологією, а не до давніх часів (яким належить П.-Р. ) з їх “справжньою”, погибельним чортовинням, Гоголь повинен був обрати щасливу розв’язку й мимоволі співвіднести свою П.-Р. з балетними німфами початку XІX в. Левко, що пережив потрясіння (з’ясовується, що батько не дав згоду на шлюб з Ганной, оскільки сам має на неї види), мстить батькові-кривдникові, інсценувавши “бесівські” грища. Потім він приходить до занедбаного будинку П. – Р. Левко не вірить “жіночим” вигадкам; на ньому вивернутий кожух, – але це не знак сьогодення оборотничества, а всього лише “маскарадний костюм”, що був необхідний для помсти батькові. Та й сама помста “парубка”, на відміну від русалочьей мести мачусі, була всього лише грою. Однак у світлі дивної ночі старий будинок немов перетворив; “дивне, упоительное” сяйво, запах квітучих яблунь, що мигнув у вікні білий лікоть зливаються в мертвотно-прекрасний місячний образ.
Левко не може удержатися, щоб не заграти на бандурі й не запектися Перед ним – П. – Р.: “Парубок, знайди мені мою мачуху!” Русалки затівають гру у ворона; на відміну від тої, котру влаштували в селі парубки, ця обрядова гра – серйозна; та утоплениця, що сама викликається бути вороном, щоб “віднімати цип ленков у бідної матері”, і є – відьма. Мачуха схоплена; відтепер П.-Р. вільна від мари, русалочье зневіра залишає її; Левко нагороджений і вертається з подарованої нею запискою від “комісара” до грізного батька з наказом негайно женити сина на Ганне. Повість, що почалася розмовою героїв про зірки як ангелах Божиих, що дивляться зі своїх віконець, і про великодню перемогу над темними силами, завершується уявним побажанням Левко: “Дай тобі Бог небесне царство, добра й прекрасна панночка…
” Це побажання повністю розходиться із церковною традицією (самогубців далеко не завжди отпевают і не ховають у церковній огорожі), але збігається з напівфольклорним образом раю, яким його уявляють герої “Вечорів”. У цьому раї (де небо подібно “надземній” ріці) не просто може найтися місце для доброї П.-Р. , що теж дивиться на мир зі свого світного “віконця”, але їй необов’язково й розставатися з “русалочьим” виглядом: “Нехай тобі на тім світлі вічно посміхається між ангелами святими! “
(1 votes, average: 5.00 out of 5)