Трагізм образа матері в поемі Т. Г. Шевченко “Батрачка”
Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з такою любов’ю оспівав у своїй Творчості жінку-матір, охоронницю, продовжувачку роду, як Т. Шевченко, і який би так перейнявся її нещастями. Він зібрав воєдино у своєму серці страждання поневолених жінок всіх епох і хвилююче розповів про їх цілому миру. Назви його добутків: “Батрачка”, “Відьма”, “Сова”, “Сліпа”, ” Монахиня-Мар’ян-черниця” і інші – не випадкові. Саме Батрачками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішнім суспільстві.
Якщо порівнювати життя двох збезчещених дівчин Катерини й Ганни, то можна побачити й загальне, і відмінне в їхніх долях. Обидві вони – жертви панської розпусти. Ганна теж “покритка”, але вона не повторює сумної історії своєї попередниці, а зберігає своє життя для улюбленого сина Марка. І якщо
Скільки сил потрібно було Ганні, щоб зважитися бути разом із сином. А через рік в “хутір благодатний” прийшла проситися в батрацтво “чорнобрива, молода, білолиця молодиця” Ганна. Ставши наймичкою, невтомно трудиться по господарству, а біля Марка так і падає. Поступово поет веде нас до самих таємних глибин материнської душі, спонукує перейнятися горем скривдженої матері, відчути себе в положенні героїні, що усе перемогла, щоб бути біля свого сина, ще не відаючи, яке це несказанне мучення: бути матір’ю, але не мати права почути з вуст рідного сина те саме миле для неї звертання^-звертання-поводження-обертання-звернення-обіг-звертаннЛИслово-звертання: мама, ненька, рідна
Так, це воістину пекельні, нелюдські мучення. Материнське серце щеміло від болю по втраченій дитині. Їй хотілося пишатися таким сином: ставним, гарним, добрим серцем і із щирою душею. Але й це для неї недоступно. І все-таки Ганна була щаслива від того, що рідне дитя поруч із нею, простягає до неї ручки, посміхається, і на душі в матері стає веселіше. І в цьому психологічному роздвоєнні головна суть життєвої драми матері: вона не має щиросердечної рівноваги. У поемі багато драматичних сцен і епізодів. От Марко підріс. Пора й женитися. Знайшов хлопець собі гідну пару – гарну дівчину Катерину. Але хто ж на весіллі буде виконувати роль весільної матері? Журиться старий Трохим, тому що його Настя давно вже вмерла й він залишився вдівцем! Навіть на прохання Марка Ганна відмовляється бути весільною матір’ю:
“Ні, Марко, ніяк мені не повинне сидіти: Тому що багаті люди, А я Батрачка… ще над тобою сміятися будуть…”.
И тут материнське серце велить Ганні надходити так, щоб не скомпрометувати своєї дитини. Трагізм положення наймичка^-наймички-матері-наймички підсилюється ще й тим, що згодом вона стає бабусею. Ганна живе під одним дахом не тільки зі своїм сином, а й зі своїми онуками. І даруючи їм увагу й пещення, воно змушено приховувати (в ім’я їх же благополуччя) свою близьку з ними родинний зв’язок. Мужньо витримала Ганна суворе випробування. Крізь все скорботне, сумне життя пронесла свою таємницю й лише в передсмертні хвилини зізналася рідному синові, що вона не Батрачка, а його мати. Але яких це нелюдських зусиль їй коштувало! Немічна, важко хвора, нетерпляче чекає Ганна повернення Марка, а зустрівши сина, просить невістку Катерину, щоб та вийшла з будинку. Знову, у який уже раз вона робить це в інтересах сина, щоб ніхто, крім нього, не знав таємниці його життя
“Марко! Подивися, Подивися ти на мене: Бачиш, як я змарніла? Я не Ганна, не Батрачка, Я…” і оніміла. Здавалося б, що після слів “Я не Ганна, не Батрачка…” – багатостраждальна мати, зрештою, відкриє свою таємницю, назве себе цим великим і святим словом “Мати”, адже вона, бідолашна, його вистраждалася
И в цьому епізоді Шевченко піднімає її на вершину страждань. За допомогою паузи поет передає невимовний біль і мучення героїні. Мати хвилюється, їй і приємно назвати себе матір’ю, і разом з тим страшно. Вона вважає себе винуватої перед своїм сином, адже пустила його в мир бездоглядності, “незаконнонародженим”.
“Прости мене. Я каралася все століття в чужому будинку…Прости мене, мій синочек! Я… я твоя Мати”.
Та й замовчала…Останні слова у своєму житті мати проговорює пошепки, що тремтить голосом, але яку велику силу вони мають! Замість щастя з Ганною трапилося важке горе, замість материнської радості – невимовне мучення, замість домашнього тепла – чужий будинок і сімейна руїна. Але образ матери-покритки в “Наймичці” не тільки трагічний, як в “Катерині”, а й величний. Ми не дорікаємо Катерину, що безвихідне положення змусило залишити рідну дитину напризволяще й накласти на себе руки, але й не можемо не захоплюватися самопожертвою Ганни. Скільки невимовного горя й трагізму в цій материнській драмі!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)