Трагичние долі Остапа й Андрія (по повісті М. В. Гоголя “Тарас Бульба”)
Остап і Андрий – рідні брати, але вони дуже сильно відрізняються друг від друга. Остап має твердий характер, це стає ясно вже на самому початку повести. Роки, проведені в бурсі, загартували юнака. Остап “ніяк не позбувався невблаганних розг. Природно, що це повинне було якось озлобити характер і повідомити йому твердість, що завжди відрізняла Козаков”. Остап уважається вірним товаришем, він простий і одночасно справедливий стосовно інших. “Він був суворий до інших спонукань, крім війни й розгульної гулянки; принаймні, ніколи майже
Андрий на перший погляд мало відрізняється від Остапа. Він так само сильний, розумний і смів. Але все-таки відмінності є. Гоголь говорить про нього: “Молодший брат його, Андрий, мав почуття трохи живее і якось більше розвинені”. Він був дуже винахідливий, і це нерідко допомагало йому уникати покарання під час навчання в бурсі. “Він також
Саме любов змушує Андрия вчинити злочин. Спочатку його дуже важко засуджувати, адже він хоче допомогти жінці, що вмирає від голоду. Служниця панночки говорить молодому козаку: “Панночка… сказала мені: “Ступай скажи лицареві: якщо він пам’ятає мене, щоб прийшов до мене; а не пам’ятає – щоб дав тобі шматок хліба для баби, моєї матері, тому що я не хочу бачити, як при мені вмре мати. Нехай краще я колись, а вона після мене”.
Могли добра людина, що має в серце хоч небагато жалю, відмовити в такім проханні? Тим більше що виходить вона від жінки, що залишила глибокий слід у серце чоловіка? І Андрий вчиняє злочин, переходить насторону ворога. Примітні його слова, які виражають його відношення до вітчизни: “А що мені батько, товариші й вітчизна? – сказав Андрий, струснувши швидко головою й випрямивши весь прямій, як надрічкова осокір, стан свій. – Так якщо ж так, отож що: немає в мене нікого! Нікого, нікого!” – повторив він…
Андрий відмовляється від своєї батьківщини, від вірності своєму народу, від батька й брата. “Хто сказав, що моя вітчизна Україна? Хто дав мені її у вітчизни? Вітчизна є те, чого шукає душу наша, що миліше для неї всього. Вітчизна моя – ти!… И все, що не є, продам, віддам, погублю за таку вітчизну!”
Андрий закохався в прекрасну жінку й готовий їй служити до останньої краплі крові. Ця якість могла б бути гідно замилування, але в цьому випадку любов не може виглядати шляхетної й піднесеної. Через любов козак віддає свою вітчизну
Андрий починає боротися на стороні ворога проти своїх учорашніх друзів і соратників. І якщо в читача була якась симпатія до нього, вона відразу ж зникає. Смерть виступає гідним покаранням для людини, що совершили таке зрадництво. Андрий приймає смерть від свого батька. І це дуже трагичний момент. Людина не повинен убивати своїх дітей, тому що саме діти є надією на продовження його роду, а виходить, і самого життя. У повісті Тарас втрачає своїх синів
Вони були зовсім різними, але обоє загинули. Один вигин за Батьківщину, іншої – за свою любов. Можна по-різному ставитися до Остапа й Андрию, але не можна не визнати, що їхньої долі однаково трагични.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)