Трагічне кохання Майстра і Маргарити
Чтоб гладким был путь истинной любви.
В. Шекспір
М. Булгаков вважав, що життя це любов і ненависть, відвага й азарт, уміння цінувати красу і доброту. Але любов… вона, насамперед. Булгаков писав героїню свого роману з Олени Сергіївни – коханої жінки, яка була його дружиною. Незабаром після їхнього знайомства вона прийняла на свої плечі, можливо, більшу частину його, Майстра, страшної ноші, стала його Маргаритою.
Історія Майстра і Маргарити це не одна з ліній роману, а найголовніша його тема. До неї сходяться всі події, вся багатоплановість
Уже ці порівняння передвіщають майбутній трагізм їхнього кохання. Але спочатку все було дуже спокійно.
Уперше зустрівшись, вони розмовляли так, начебто знали одне одного з давніх-давен. Бурхливо спалахнуло кохання і здавалося, мало б спалювати людей дощенту, а в нього виявився домашній і тихий характер. У підвальній
Говорила, що в цьому романі її життя. Це було для Майстра натхненням, її слова зміцнювали в ньому віру в себе.
Булгаков дуже дбайливо і цнотливо розповідає про кохання своїх героїнь. Його не вбили чорні дні, коли роман Майстра був розгромлений. Кохання було з ним і під час важкої хвороби Майстра. Трагедія почалася, коли Майстер зник на багато місяців. Маргарита невпинно думала про нього, ні на мить її серце по розлучалося з ним. Навіть тоді, коли їй здавалося, що коханого вже немає. Бажання довідатися хоч щось про його долю перемагає розум, і далі починається дияволіада, у якій бере участь Маргарита. В усіх бісівських пригодах її супроводжує люблячий погляд письменника. Сторінки, присвячені Маргариті, – це поема Булгакова у славу своєї коханої – Олени Сергіївни. З нею письменник готовий був зробити “свій останній політ”. Так він написав дружині на подарованому екземплярі свого збірника “Дияволіада”.
Силою свого кохання Маргарита повертає Майстра з небуття. Щасливої розв’язки для всіх героїв свого роману Булгаков вигадувати не став: як було все до вторгнення сатанинської команди в Москву, так і залишилося. І тільки для Майстра і Маргарити Булгаков, як він вважав, написав щасливий кінець: на них очікує вічний спокій у вічному будинку, який Майстру дали у винагороду. Закохані будуть насолоджуватися беззвуччям, до них будуть приходити ті, кого вони люблять… Майстер буде засинати з посмішкою, а берегти його сон вічно буда вона. “Майстер мовчки йшов з нею і слухав. Його неспокійна пам’ять стала згасати”, – так завершується Історія цього трагічного кохання.
І хоча в останніх словах – сум смерті, але є й обіцянка безсмертя і вічного життя. Вона збувається в наші дні: Майстру і Маргариті, як і їхньому творцю, призначене довге життя. Багато поколінь будуть зачитуватися цим сатиричним, філософським, але головне – лірико-любовним романом, який підтвердив, що трагізм кохання – це традиція всієї російської літератури.