“На серці жаль, мій спокій зник І вже не вернеться повік…” (за трагедією Й. Гете “Фауст” і поемою Т. Г. Шевченка “Катерина”)

“На серці жаль, мій спокій зник
І вже не вернеться повік…”
(за трагедією Й. Гете “Фауст” і поемою Т. Г. Шевченка “Катерина”)

Тема кохання і зради – одна з провідних у світовій літературі. Нерідко шлях до щастя був политий сльозами туги та розпачу, бо заради кохання жертвували навіть найціннішим – життям.
Багато літераторів XVIII століття зверталося до теми збезчещеної і покинутої дівчини. Доля такої дівчини отримала художнє втілення в славнозвісній Трагедії “Фауст” Гете.
Його Гретхен, проста і щира,

змалечку дотримується суворих життєвих правил і понад усе любить свою матір. Будучи єдиною опорою в сім’ї, дівчина опікується більшістю господарських справ: сама прибирає в хаті, готує їжу, шиє і миє. Вона працює легко, із завзяттям, робить усе так, як велять звичаї.
Дівчина щиро вірить у Бога, відвідує собор, щотижня сповідується, не забуває, що живе у всіх на очах. її дівоча врода та душевна чистота полонили серце Фауста, і вона відкрила йому душу, покохала всім серцем, забувши про звичаї, про людський осуд.
Нове незнане почуття захопило її, наче повінь, вона віддала своєму обранцю найкращі поривання душі,

всю себе.
Складна життєва ситуація, в якій опинилася набожна і щира Гретхен – народження позашлюбної дитини, смерть матері і брата, розлука з коханим, осуд сусідів – призвела її до божевілля, зруйнувала молоде життя, залишивши сльози туги та розпачу.
Не судилось і Катерині з однойменної поеми Тараса Шевченка знайти щастя в коханні. Бідна дівчина не лише зруйнувала своє життя та зганьбила дівочу честь, а й знеславила своїх батьків, завдала їм тяжкої образи.
Під тиском людського осуду вони вигнали дочку-покритку з хати, і молода жінка з немовлятком на руках пішла світ за очі, не сподіваючись розшукати коханого, не сподіваючись на його любов та ласку. Сумними були її мандри, але, як і кожна любляча мати, Катерина думала не про себе, а про те, що буде з сином, оплакувала його тяжку долю безбатченка.
Невеселі думи не давали спокою і Гретхен. Вона розуміла, що нікому у всьому світі вона на потрібна, що її гріх ніколи не дасть спокою:
Ой, тяжко-важко ходить попідтинням,
А ще до того з нечистим сумлінням…
Ой, тяжко-важко в чужині блукати
І щогодини ждати розплати!
За середньовічними законами, народження позашлюбної дитини каралося відлученням від церкви і громадським осудом, тому досить часто молоді матері-покритки вбивали своїх дітей.
Ця доля не обминула і героїню “Фауста”. Вона впевнена, що Божий суд не простить її, бо цьому гріху нема прощення. Мефістофель вважав, що душа дівчини навік загинула, але Бог простив її, і голос з неба відповів Духу Зла: “Врятована!”. Можливо, що каяття саме і врятувало її душу.
Біля небесної брами Фауста зустрічає душа дівчини, яка все йому вибачила і любить, як раніше. Хор янголів уславлює “вічну жіночність” – усепрощаюче кохання та заступництво Богородиці.
І Гете, і Шевченко вважали, що людина не застрахована від помилок, бо ніколи їй не вдасться осягнути всі таємниці світу. Але життя кожного буде недаремним, якщо він не буде коритися долі, намагатиметься знайти своє щастя, яким би складним не був шлях до нього.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“На серці жаль, мій спокій зник І вже не вернеться повік…” (за трагедією Й. Гете “Фауст” і поемою Т. Г. Шевченка “Катерина”)

Categories: Твори з літератури

Links