Трагедія українського села
Твір за романом Уласа Самчука “Марія”. У житті, як на довгій ниві – все трапляється. Перед нами розгортається епопея життя головної героїні однойменного роману “Марія”. У. Самчук навмисне показує її життя читачеві від першого дня появи на світ. Народилася вона щасливою дитиною. У неї були люблячі, лагідні батьки. Але життя – це, як правило, синтез білих і чорних кольорів, щасливих і нестерпно болючих днів. З наглою смертю батьків Марію захоплює в свої лабети тяжка сирітська доля. Та зустрілися, на щастя, добрі люди, які захистили
І знов біда – забирають коханого у рекрути. Заміжжя без любові, хоч і з добрим чоловіком, смерть дітей. Але життєві незгоди все ж таки не зломили Марії. У душі продовжує жити кохання, хоча Корній повернувся із армії зовсім іншою людиною, де й ділась ввічливість, ніжність. Він знущається над Марією, забув навіть рідну мову. Та кохання Марії до нього, любові до землі, працьовитості, завзятості вистачило на двох. Корній повертається до нормального сільського життя, відчуває себе господарем. “Ніяково дармувати, коли жінка рве з останніх сил. Не наймит же він тут, а господар.”
Самчук показує Марію як людину високої честі і широкої душі. Вона знає, що її господарство спалив Гнат, але вона також знає, що таке справжнє кохання, і також знає, що Гнат любить її й злочин цей вчинив з болю, а тому й не жадає помсти. Не було ідеальним життя Марії, але вона знаходила втіху у праці, що давала можливість підвищити добробут сім’ї, у дітях, у чоловікові. Зовсім в інше русло потекло життя після революції. Почалася руйнація селянських традицій, господарств, родин. Потекли ешелони на Соловки, почали сіяти за вказівками зверху, хліб гнив під дощем – селян скороблювало від такої безгосподарності. На Україні почався голод. Марія, у якої раніше вистачало сил на двох, яка завжди вірила в краще, уже не бачила виходу. Революція розпорошила її дітей, це був кінець для українського села, це був кінець для українського господаря.
Усвідомивши це, Корній помстився за всі кривди українського села на своєму синові-відступникові, який бенкетує в той час, коли його мати, сестра помирає з голоду. Страшний гріх – штовхнути на голодну смерть свій народ заради ідеї, заради колективізації, наслідки якої ми переживаємо по сьогоднішній день і все безрезультатно намагаємось відродити українського господаря на селі, вкрай знищеного у голодному 1933 році.
Мати Божа Марія – особлива постать в історії людства і заповітний острівець у духовному житті Марії Уласа Самчука
Пресвята Діва Марія – особлива постать у всесвітній історії людства і в свідомості багатьох поколінь. У духовній історії України Марія Богородиця відіграла посутню роль. Вона, очевидно під впливом католицької Польщі, досі вважається покровителькою України. Створено безліч ікон із зображенням Марії Богородиці, до яких у своїх молитвах про захист і допомогу звертаються віруючі. Діву Марію вважають символом невинності, чистоти і материнства. Закономірно, що свою героїню Улас Самчук назвав Марією. Ім’я це в давньоєврейській мові означає “піднесення”. В Україні воно теж досить поширене. У такий спосіб ним підкреслюється типовість образу Марії, а материнство розцінюється як головна місія жінки на землі.
Мати Божа – заповітний острівець у духовному житті людини. В усі часи люди, особливо жінки, завжди зверталися до неї за допомогою. До Марії, Святої Матері, радить звернутися героїні повісті священик під час похорону первістка, звернутися за підтримкою в такому тяжкому горі: “Сестро! Чую біль твій, біль матері, яка тратить свого первенця. Але пригадай, сестро, ту Марію, ту Святу Матір, що родила світові Бога живого, який всім людям кинув слова: “Прийдіте до мене, всі страждаючі і обременені, і аз упокою ви”. Його розіп’яли за це. І пригадай велику Матір, яка день і ніч стояла під хрестом розп’ятого сина, чекаючи його смерті. Пригадай її велику мужність, попроси у неї сили пережити твоє горе і видержати все так само, як це видержала Вона, найбільша зо всіх матерів”. Як найдорожчу реліквію забирає Марія ікону Божої Матері з собою, коли йде від Гната. “Чекав на Марію, обдумував, що має сказати. І ненароком поглянув на образи. Впало в око, що там одного бракує. Бракує Матері Божої, тієї, якою благословляли їх на шлюб. Тяжкий здогад огорнув Гната”
Згодом не раз героїня стоятиме перед дорогим образом, молитиметься і в годину печалі, і в сонячний день.
“Образи свої Марія також перенесла. Ціле життя бачила їх перед собою, і на шлюб благословляли образом отієї почорнілої Матері, що кормить дитину. Може, комусь це нічого не каже, але їй це дуже і дуже промовляє… Глибоко, до самої душі, десь туди, куди не заглядає ніяке людське око і куди немає доступу ніякому більшовикові. “Мати Божа! Ти ж, пресвятая, у муках сина родила! І Ти була, як всі матері пренепорочна, палаюча любов’ю, страждаюча… І Син Твій був Сином живим з тіла і крові… Заступи, Мати Свята, нас, всіх матерів, перед найвищою силою”.
Відтак Мати Божа ввійде в душу Маріїну, стане невід’ємною частиною її єства, буде там, куди не заглядає жодне людське око.
Образ Марії – бінарно опозиційний образ. З одного боку страждання жінки-матері наближають її до образу Марії Богородиці, з іншого – пошуки Марією щасливої долі протиставляють її образу Діви Марії. На відміну від Пречистої Діви, яка скорилася волі Бога, Марія кидає виклик своїй нещасливій жіночій долі, бореться за своє кохання, інколи вдаючись навіть до жорстоких методів і перемагає. Однак, перемогти більшовицьку систему, яка була розрахована на захист комуністичної ідеї, а не добробуту трудящої людини, у Марії вже забракло сил.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)