Трагедія роду Половців у романі Ю. Яновского “Вершники”
Найвищий прояв таланта Юрія Яновского – його знамениті ” Вершники “. Цей роман складається з новел-фресок, кожна з яких відтворить динаміку історії – на тім її повороті, коли руйнується старий мир. Роман відкривається новелою “Подвійне коло”, по якій можна простежити страшну трагедію – трагедію роду Половців. Шабельний бій у степу під Компаниевкой – це начебто згусток драматичних колізій громадянської війни, що загострила й конкретизувала питання політичного вибору
У смертельній битві сходяться п’ять братів Половців:
Андрій – білогвардійський офіцер. Болить у нього серце за “Росі-Матінку!”, що “продає” галичанам його брат – петлюрівець Оверкій. “Ми не хочемо австрійського ярма”,
Цьому контрабандистові і морякові торговельного флоту, “кремезному, начебто дуб”, не потрібна не тільки “ненька Україна “, а й навіть своя сім’я, тому й безжалісно вилітає смерть із його маузера, обірвавши життя Оверкієві. Переслідує рід Половців смерть, тому що зіштовхуються не інтереси роду, а інтереси класів. Поруч із Панасом – чотирнадцятилітній Сашко. Його залучила романтика вольниці, але тепер у хлопчика з’являється щось схоже на сумнів. Поїздивши на тачанці, він згадує рибальське життя, ночі в шаланді й зі смутком думає, що назад повернення немає. Ще свіжі в нього згадування про єдність сім’ї, про рідну домівку, про ніжну матір. Але революція розкидала братів, примусила вбивати один одного. Це ще не укладається в голові в найбільш молодого Сашка, тому, побачивши закривавленого Оверкія, він говорить йому голосом старої Половчихи: “Оверкій, горе моє”. Дуже короткими штрихами Яновский обгрунтовує разнонаправленность життєвого вибору братів Половців. Оверкій розправляється з Андрієм, Панас – з Оверкієм. А потім наступає черга Івана Половця, командира кінного загону інтернаціонального полку. З якою ненавистю проклинає його Панас: “Проклятий незаконнонароджений, підземна гнида, вугільна душа! Найманець Леніна й комуни…”. Ці слова говорять про глибину переконаності Івана, недавнього шахтаря, непохитного у своїй революційній вірі. Але, відчувши наближення смерті, звертається до нього махновець Панас із тими словами, що чув від Оверкія: “…а того роду не буде перекладу, у якому брати живуть у згоді”.
Що на це відповідає Іван Половець? “Рід наш роботящий, і не все в роді варті…Є пролетарської науки люди, а є злодюги й несвідомі, вороги й найманці ворогів. От бачиш сам, що рід розпадається, а клас коштує, і увесь світ за нас…”. И як підсумок звучать слова Герта, товариша Половця Івана: “Одного роду, але не одного з тобою класу”. У цих словах ключ до назви новели. Рід і клас – от те подвійне коло, у якому виявилися п’ять синів Мусія Половця. От у чому них трагедія
“Подвійне коло” зображує боротьбу братів, які належать до різних класів, мають різні інтереси, хоча й вийшли з однієї сім’ї, з одного роду. Гине сім’я, гинуть люди, які могли працювати на користь Вітчизні, віддавати їй роботу своїх рук і чистоту сердець – і в цьому трагедія, трагедія того часу. Залишаються тільки люди, такі як Іван Половець, щоб продовжити й закінчити справа, що почали. Вони будуть “вершниками” революції, “вершниками” нового життя
(1 votes, average: 5.00 out of 5)