Трагедія Мартіна Идена – По романі Джека Лондона “Мартін Ідеї”

Через якесь година колесо фортуни все-таки повернулося до Мартіна особою. Його книги охоче друкувалися видавцями й нарозхват розкуповувалися читачами. Усе, що коли-або було їм написане, знайшло своє місце на сторінках журналів і газет. На його рахунку в банку лежали Сто тисяч доларів. Але бентежна суть людська Мартіна не знаходила ніякого задоволення. Тепер, коли журнали й видавництва готові були друкувати все, що виходило з-під його пера, він раптом втратив усяке прагнення писати. Його думки були зайняті одним – як зрозуміти все те, що трапилося

з ним, що взагалі відбувається в людському житті.

Мартін болісно роздумував про зміст людського буття, про свою власну роль у всім що відбувається. Це були міркування людини, що прошли жорстоку школу життя, що зуміло своєю власною працею й розумом вибитися з низів на вершину буржуазного суспільства й раптом виявило на цій вершині всі те ж “смердюче болото” капіталістичної реальності.

Чим наповнити цю порожнечу, Мартін не знав. Іноді йому здавалося, що кращий вихід з положення, що створилося, – повернутися до своїх колишніх занять, “він тужить про кубрик, про кочегарню, як про загублений рай”.

Але занадто глибока прірва пролягла між утвореним модним письменником і простими матросами. Ні, назад шляхи йому не був, його старий рай уже безповоротно загублений. А нового раю він так і не знайшов, незважаючи на, що звалилися на нього багатство й славу. І десь на так улюбленому їм океанському просторі Мартін викидається з ілюмінатора каюти.

Мимоволі виникає питання: як же так, чому Мартін Ідеї добровільно йде з життя в годину свого повного тріумфу? У чому справжня причина загибелі Мартіна Идена? Ключ до розуміння джерел його особистої трагедії лежить у визнанні Мартіна Руфі: “Ви ледве не погубили мене, бажаючи мені добра. Так, так! Ледве не погубили моя творчість, моє Майбутнє! Я по натурі реаліст, а буржуазна культура не виносить реалізму. Буржуазія боягузлива. Вона боїться життя. І ви хотіли й мене приневолити боятися життя… Вульгарність є основа буржуазної культури… А ви хотіли витравити з мене живу душу, зробити мене одним зі своїх…”. Мартін Ідеї був плоть від плоті, кров від крові людиною свого класу. Але от моряк перетворився в модного, процвітаючого письменника. Причому його популярність зижделась на реалістичному баченні миру, на висловленні ідей, які буржуазне суспільство не приймало, але вони лоскотали його нерви, а знайомство з їхнім автором дозволяло вважати себе лібералом.

У результаті Мартін Ідеї, сам того не бажаючи, потрапив у положення людини, що сидить на двох стільцях. По своїх ідеях, по своєму мисленню він був і залишився реалістом, йому були далекі мораль і забобони буржуазії. Але по своїх доходах, по своєму новому способі життя він тепер належав до класу буржуазії. І це протиріччя вимага-дозволу.

У романі фатальний стрибок Мартіна в безодню океану описаний, як зовсім натуральний, простій і більше того повсякденний крок. І та щоденність, з якої йде з життя Ідеї, – невід’ємна частина “трагічної національної історії успіху” талановитого художника в Сполучених Штатах Америки. Мартін Ідеї не захотів бути блазнем, що розважає буржуазну публіку, але й іншого шляху для себе він не бачив. Він не бажав примкнути до посредственностям, що обслуговує клас буржуазії, але й не знаходив у собі сил, щоб стати в ряди тих, хто служить народу. У цьому я бачу трагедію цієї неабиякої особистості


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Трагедія Мартіна Идена – По романі Джека Лондона “Мартін Ідеї”

Categories: Нові твори

Links