ТОРО, Генрі Девід

(1817 – 1862)

ТОРО, Генрі Девід (Thoreau, Henry David – 12.07.1817, Конкорд, Массачусетс – 06.05.1862, там само) – американський письменник.

“Моє життя, – писав він в одному з віршів, – це поема, яку я повинен був написати…”. Його життя перебувало в єдності з його творчістю: Торо творив життя відповідно до своїх філософських ідеалів. Торо походив з небагатої родини, яка лише за кілька десятків років до його народження прибула у Новий Світ. У новоанглійському містечку Конкорді батько Торо мав репутацію невдахи. У 1812 р. він збанкрутував і, продавши

крамничку, зайнявся виробництвом олівців. Одне за одним у сім’ї з’явилося четверо дітей. Щоб дати собі раду з нестатками, мати Торо відкрила скромний домашній пансіон. Проте родина знайшла можливість дати Генрі добру освіту. Хлопця спочатку віддали на навчання до приватної школи, а згодом він вступив у Гарвардський університет.

У Гарварді Торо досягнув успіхів у вивченні давніх мов. З ранньої юності він вирізнявся допитливим розумом і пристрастю до читання. Вибираючи кйигй, майбутній письменник не обмежувався університетською програмою, проводячи своє дозвілля у бібліотеці. Тут він вивчав

давніх авторів, читаючи їх мовою оригіналу і глибоко проникаючи у світ далекої минувшини. Ще до університету Торо почав читати антологію “Англійські поети” Чалмерса, що складалася з 21 тома. Його улюбленими поетами були єлизаветинці і метафізики XVII ст. – Дж. Донн, Дж. Герберт, Е. Марвелл. Справжнім відкриттям для Торо стали англійські романтики. С. Т. Колрідж відкрив для нього світ німецької романтичної філософії, а В. Вордсворт в оді “Одкровення безсмертя зі спогадів раннього дитинства” вразив Торо своїми міркуваннями, напрочуд схожими на його власні. Але головним враженням від сучасної англійської літератури були праці історика та філософа Т. Карлайла. Його вплив відчувається в ранній прозі Торо. Прочитавши все найістотніше в англійській літературі від Дж. Чосера до Карлайла, Торо звернувся до історії міст Нової Англії, книг перших колоністів про мандри по країні. Його вразила дохідлива і сильна мова цих книг. В університеті Торо захопився ботанікою. Спочатку він прочитав “Рослини Бостона та околиць” Бігелоу. Відтак що б не робив Торо згодом, вивчення рослинного і тваринного світу рідного Массачусетсу було постійним і дуже важливим для нього заняттям.

У 1836 р. Р. В. Емерсон у своєму трактаті “Природа” відкрив перед Торо нові обрії. Торо знайшов у цій книзі настанови, які дуже точно відповідали запитам його бунтівної душі, що не визнавала жодних компромісів: “Життя в гармонії з природою, любов до істини і доброчесності звільнять зір від полуди, аби став доступним створений природою текст”. Знайомство і дружба з Емерсоном зміцнили у Торо бажання “жити за велінням мудрості”.

Після університету упродовж кількох років Торо працював учителем в школі разом зі своїм братом Джоном. Брати Торо приголомшували мешканців Конкорда незвичайними методами навчання. Під час літніх канікул вони мандрували ріками Конкорд і Меррімак, враження від цих подорожей лягли в основу книги Торо “Тиждень на Конкорді і Меррімаку” (“The Week on the Concord and Merrimack Rivers”, 1849).

Після смерті Джона у 1841 p. Генрі назавжди залишив викладання. На той час він остаточно вирішив, що працювати заради платні немає сенсу. Протягом багатьох років Торо житиме випадковими заробітками: був садівником, мулярем, теслею, малярем, землеміром, – але таки не відмовився від свободи, заробляючи лише на існування.

Його головною справою стала поезія. Писати вдома, де й досі розташовувався пансіон, було неможливо, і Торо оселився в Емерсонів. Емерсон вбачав у своєму молодому другові майбутнього Поета Америки і всіляко сприяв розвиткові його таланту. Він познайомив Генрі з членами гуртка трансценденталістів, серед яких Торо знайшов нових друзів і однодумців. Його вірші публікувалися в журналі “Дайєл”, який редагувала М. Фуллер, а згодом і сам Емерсон. Торо почав співпрацювати у Конкордському ліцеї та редагувати журнал за відсутності Емерсона.

У 1843 р. Емерсон, намагаючись допомогти своєму протеже, відрядив Торо. у Нью-Йорк з рекомендаційними листами до видавців. Кілька нарисів Торо були опубліковані у впливових нью-йоркських журналах. Але сам Торо швидко дійшов висновку, що його місце у Конкорді. Конкорд та його околиці, на думку Торо, вміщали в собі увесь світ, “Всесвіт оселі”. Нерозумно було би вирушати у будь-які далекі мандри, коли ще не досліджені “найвіддаленіші Індії, до яких ведуть інші шляхи та інші способи подорожувати”. Свою “подорож всередину” Торо здійснив у 1845-1847 pp., коли оселився в хатині на березі Волденського ставу. Хатину він побудував власними руками і сам вирощував для себе їжу. Тут його нерідко відвідували друзі. Вони довго ходили разом лісами та полями, філософуючи і просто розмовляючи. Особливо часто бував у Торо молодий поет В. Е. Чаннінг. У своїй книзі “Торо, поет-натураліст” він описує спільні прогулянки, під час яких Торо був завжди озброєний польовим біноклем і спеціальним нотатником для запису спостережень за природою. Торо вимірював температуру і рівень води у Волдені, глибину снігу на зимових полях, спостерігав за життям тварин і рослин, мріючи з часом укласти хроніку природного життя в околицях Конкорда. Ці дослідження мали для нього особливе значення: занурюючись у життя природи, він вивчав глибини власної душі:

Чи можна бути ближчим до небес,

Якщо мій Волден – це я сам?

День, коли Торо остаточно оселився у лісі, збігається з Днем незалежності США – 4 липня 1845 р. Друг Торо, філософ Б. Олкотт назвав письменника “найнезалежнішим серед незалежних, єдиним, хто насправді підписав Декларацію незалежності”. Від пуританської духовної культури Торо успадкував нонконформізм та мужність, що не покидали його навіть за найскрутніших обставин. З початком війни США проти Мексики Торо вдався до акту громадянської непокори владі. Він відмовився платити податки безпринципному урядові, за що потрапив до в’язниці. Його конкордські друзі підтримували аболіціонізм, але тільки Торо переховував у себе негрів-утікачів. У 1848 р. він виголосив промову “Про громадянську непокору”, яка згодом була опублікована як есе (“Essay on Civil Disobedience”, 1849). На думку Торо, “революція однієї людини”, моральний переворот, який відбувається у кожного в душі, повинен виявитися у ненасильницькому спротиві всьому, що порушує природні права особистості. Свою точку зору на суспільні проблеми він також висловив у промовах “Рабство у Массачусетс!” (“Slavery in Massachusetts”, 1854) і “На захист капітана Джона Брауна” (“A Plea for Captain John Brown”, 1859).

Ще за часів співпраці з журналом “Дайєл” Торо почав писати есе, у яких розповідав про свої “екскурсії” околицями Конкорда. По суті, ускладненим варіантом “екскурсії” є і перша книга Торо “Тиждень на Конкорді і Меррімаку”. Вона складається з семи розділів – за кількістю днів у тижні. Розповідь про подорож рікою поєднується з розмірковуваннями на найрізноманітніші теми, автор наводить близько трьохсот посилань і цитат. Книга перевантажена матеріалом, Торо не завжди вдається органічно опрацювати прочитане. Але, незважаючи на всі недоліки першого великого твору Торо, у ньому відчувається неабиякий талант автора. Розповідь снується неквапно, повагом, наче течія ріки. Протягом семи серпневих днів перед нами постає цілісна філософія людського життя. Окремої уваги варті фрагменти, присвячені поглядам Торо на поетичну творчість, науку, суспільство і самотність, кохання та дружбу.

Можливість опублікувати “Тиждень” з’явилася не одразу. Коли книга нарешті побачила світ, Торо вже підготував до друку рукопис під назвою “Волден, або Життя в лісі” (“Walden, or Life in the Woods”). Але “Тиждень” ніяк не вдавалося продати, тому ніхто з видавців не хотів брати нової книги. Протягом п’яти років Т. працював над рукописом, доводячи до блиску кожне слово. На початку серпня 1854р. “Волден” було опубліковано. У цій книзі Торо описує своє життя на Волдені, ущільнивши час. Події двох років автор сконцентрував у річному природному циклі.

Книга написана у жанрі філософського й автобіографічного есе. Життя природи і поєднане з ним життя душі – ось на чому цілковито зосереджується автор. Описання природного світу водночас поетичні та скрупульозні. Емерсон казав, що не знає “іншого такого генія, який би так швидко виводив загальний закон із окремого факту”. Але Торо вирушив на Волден не в пошуках абсолюту. Філософія людського життя і щастя – головний предмет його книги. З цієї точки зору великого значення набуває вплив на Торо східних філософій життя. “Образ автора у “Волдені” можна співставляти не лише з образом християнського пустельника, а й з образом індійського брахмана, для якого усамітнення в лісі є одним із усталених традицією етапів життєвого шляху” (О. Зикова).

Автор “Волдена” порівнює себе з півнем, який горлає на сідалі і будить сусідів. Проповідницький елемент визначає структуру книги. Розповідаючи про свій досвід, автор закликає читачів “піднестися завдяки свідомому зусиллю”. Особливе значення при цьому має достеменність розповіді – дається взнаки давня недовіра пуританів до будь-яких вигадок. Цим зумовлені й акцентування на розповіді від першої особи, до якого вдається автор, і докладний фінансовий звіт, що вельми зацікавив співвітчизників Торо.

У “Волдені” повністю розкрився талант Торо-поета. Музичні ритми книги, її поетична образність гідні найвищої поезії. Поезія Т. поряд з його прозою здається надто прозаїчною, дещо “шорсткуватою” (Ф. Матіссен). Але його вірші не можна назвати невдалими. У поезії Торо був експериментатором. Намагаючись створити нові жанрові форми, він спробував втілити емерсонівську ідею вірша як спалаху думки. Думка у віршах Торо висловлюється із споглядання природного світу. Будучи найпослідовнішим трансценденталістом, Торо у своїй поезії зосереджується на зовнішньому образі природи, що дає знання Бога. Принцип зримості визначає вибір художньої форми фрагменту, організованого як уривок зі щоденника. Поетичні фрагменти Торо по-справжньому зацікавили читачів лише у XX ст., коли з’явилася поезія бітників.

За своє коротке життя (він помер від туберкульозу, маючи 45 років) Торо опублікував дві книги, кілька есе та віршів у журналах. Справжня слава прийшла до нього через багато років після смерті. Починаючи з 1863 p., сестра Торо Софія та його друзі видавали нові книги письменника, долучивши до них статті з періодики та уривки зі щоденників. У 1906 р. побачило світ повне 20-томне зібрання творів Торо, до якого увійшли всі його щоденники. Але більша частина його поезії залишалася неопублікованою аж до 1943 p., коли К. Боуд зібрав усі відомі вірші Торо під одною палітуркою.

У “Волдені” Торо писав: “Зробити прекраснішим наш день – ось найвище з мистецтв!” Цього мистецтва продовжують навчати читачів його книги. Серед тих, хто особливо цінував проповіді Т., були Р. Л. Стівенсон, Д. Г. Лоуренс, В. Б. Єйтс, Р. Фрост, Т. Драйзер, Дж. Б. Шоу, М. Пруст, Л. Толстой.

О. Половинкіна