Тонкий знавець народних душ (за творчістю М. Некрасова)
Література і поезія покликані навчати людей любити і розуміти інших. Це можливо лише тоді, коли письменник або поет сам тонко відчуває усі відтінки, усі таємниці людської душі, які може передати на папері. Саме таким майстром художнього слова, був видатний російський поет Микола Олексійович Некрасов.
Героїв Некрасова навіть складно назвати літературними, настільки вони реалістичні та живі. Поринаючи у вірші поета, мимоволі починаєш жити життям персонажів, співчувати, плакати і сміятися, кохати і страждати разом з ними. Головний і улюблений
Голод і страждання вимучили селян. Вони усе життя терплять приниження та безправ’я,
Героями поеми є бунтарі, які не змирилися з приниженням і нужденним становищем – Савелій та Єрмило Гирін. Вони намагаються покращити життя – і своє, і свого народу, – за що потрапляють до каторги та острога. Подальша доля цих героїв є дуже сумною та тяжкою, але їх не скорюють.
Попри несправедливість та жорстокість катів бунтівники залишаються чесними, справедливими, готовими у будь-який час знову стати до боротьби. “Клеймлений, та не раб”, – каже Савелій, повернувшись з каторги. У суворих умовах він зміг зберегти гідність, ясний розум, душевність, співчуття до інших людей. Він не скоряється сам і не вибачає тих, хто виявився слабким, не здатним на протест. Про таких збайдужілих селян Савелій презирливо каже: “загиблі… пропащі”. З глибокою повагою малює Некрасов характери стійких селян, які усе життя мужньо зносять труднощі та лиха. Особливо яскраво змальовує він образи жінок. В образі Матрьони Тимофіївни автор утілив долю і характер більшості селянок тих часів. Тяжка праця, несправедливість з боку рідних і чужих людей, приниження, навіть побої. Крім того, жінці довелося пережити смерть сина, голод, переслідування. У найтяжчі хвилини Матрьона тверда і наполеглива, відстоює свої права. “Я потуплену голову, серце гнівне ношу!..” -: каже про себе жінка.
Поет ніколи не прикрашав справжнього життя і справжніх характерів своїх персонажів, поряд з гордими та сміливими, стійкими до труднощів героями ми бачимо й селян-рабів, які щасливі бути холопами у своїх господарів. Таким є лакей Іпат. Справедливий осуд, а не співчуття поета викликає образ бідняка. Ця “розбита на ноги дворова людина” вважає себе щасливою лише від того, що є улюбленим рабом князя Шереметьєва. Це зовсім скалічені душі, в яких не залишилось ані трохи людської гідності.
Герої М. Некрасова – утілення слов’янської душі. Чистої, благородної, могутньої, непохитної душі, яка надмірно страждає, але не скоряється. Ці герої – борці за щастя “принижених і скривджених”, за те, щоб усім людям праці “жилося вільготно й весело на всій святій Русі”. їм не потрібно щастя для себе, вони живуть для щасливого майбутнього “убогого і темного рідного кутка”. Саме таким є Григорій Добросклонов, герой поеми.
Душа народу розкривається перед нами не лише зі сторінок цієї поеми, у кожному творі поета ми бачимо живі образи людей праці, їхню нелегку долю. Ось перед нашим поглядом бідний робітник, для якого сенс життя, єдина умова життя – вчасно зібраний врожай. І як не вболівати за його подальшу долю, коли бачимо, що сувора доля так і не дала змоги бідняку зібрати цей врожай?! Серце крається, коли дивимось на хлопчиська, що веде з лісу конячку з купою хмизу.
Не маючи змоги вчитися через бідність, хлопчик змушений працювати на рівних із дорослими, щоб заробити на хліб. Велику шану і нестерпну біль викликають нещасні будівники залізниці, багато з яких поклали своє життя на залізниці задля майбутніх поколінь.
Безжалісні, але правдиві картини горя та страждань знедолених людей набувають типового характеру в циклі “На вулиці”. Ось голодного мужика, який вкрав калач у торговця, ведуть до дільниці, ось стара мати уся в сльозах проводжає сина, якого забирають у рекрути. У вірші “їду вночі по вулиці темній” – картина страждань і горя, які випали на долю простої жінки, картина безрадісного кохання бідноти, тяжкого становища народу, і це становище калічить навіть найчистіші, найсвітліші почуття людей.
Автор “Пророка” та “Пам’яті Добролюбова” висловлює своє шанобливе ставлення до революціонерів, які стали для нього справжньою “сіллю землі”.
Поет схиляє голову перед жертовністю цих людей, їхньою непорочністю. Він каже, що без них “засохла б нива життя”. Ці мужні люди несуть на своїх плечах щасливе майбутнє наступним поколінням.
Автор підкреслює у своїх героях риси, які, на його думку, стануть провідними на шляху народу до визволення з кабали. Підкорення власного життя високим цілям, інтересам народу, здатність до самопожертви, духовна чистота, віра у світлі ідеали, рішучість і мужність – ось риси характеру передових людей того часу. І ці риси поет бачив не лише у революціонерах, але й у більшості людей з народу. Некрасов був упевнений, що пройде час, і ці риси вирвуться на поверхню, звільняться від гніту і здолають чорну хмару підкорення людини людиною. Поет ніколи не відводив погляд від тяжкої долі селян, не закривав вуха, почувши сумні та гіркі пісні народу про безвихідь та безправ’я людей, і пісні ці до самих глибин тривожили серце поета.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)