Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду (за романом Юрія Яновського “Вершники”)

Навіщо мені ця література, якщо я хочу поступати на стоматолога – пролунало десь із натовпу восьмикласників. Бідолашна дівчинка, вона й досі не зрозуміла. Що ні біологія, ні хімія і навіть не фізика не в змозі розповісти нам про закони життя. Адже головна мета навчання в школі і не вивчити закон Лоренса чи правило лівої руки, а навчитися існувати в суспільстві. Літературні твори можуть не тільки розповісти цікаву історію, А й порадити щось корисне. і, незважаючи на те, що були написані багато років тому, не втрачають своєї актуальності й тепер.

Вони містять безліч тем, що і проблемами сьогодення. Адже більшість розповідей не вигадані і мають під собою тверде підгрунтя і історичні факти. І якщо уважно прочитати, то можна зрозуміти вчинки інших людей та уникнути деяких помилок у майбутньому.
Прикладом поєднання історичних подій та моральних цінностей слугує роман Юрія Яновського “Вершники”. Він складається з восьми сюжетно завершених новел. Усі вони цілком самостійні й мають численних персонажів. Моя улюблена новела “Подвійне коло” нагадує народні думи: було в батька рибалки п’ятеро синів, і кожен із них обрав свою дорогу в житті,
але всі їхні шляхи зійшлися в один день в одному місці, під Компаніївкою, і рід Половців опинився на межі зникнення. Хоча батько, Мусій, змалечку вчив синів: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”, але саме вони стають братовбивцями.
У новелі розповідається про жахливі події громадянської війни. На території нашої держави відбувалося, на мою думку, найстрашніше, що могло спіткати нашу країну і братовбивство. Юрій Яновський на прикладі сім’ї Половців зображує зіткнення різних політичних поглядів. Брати вступили до протилежних партій, а тому стали ворогами. Вони забули науку батька й поставили суспільні обов’язки вище родинних цінностей. Таким чином, білогвардієць Андрій гине від руки петлюрівця Оверка, якого пізніше вбиває махновець Панас. Але з’являється червоноармієць Іван і Панас кінчає життя самогубством. За новелою залишилося тільки два сини: іван і Сашко, хоча із цим можна посперечатися, бо навряд чекіст Герт подарує життя махновцю. Отож, із п’ятьох синів вижив тільки один Іван, але я вважаю, що й він був знищений тільки морально. Адже, як не крути, навіть сильна злива не в змозі відмити криваві руки. Ось і зникнув рід Половців, мовби його й не було. Це ще раз доводить, що не можна ставити родину нижче за всі останні цінності життя.
На жаль, помилки наших пращурів мало чому навчили нас. Згадаємо лише 2004 рік і Помаранчеву революцію. Що тоді відбувалося в нашій країні! Брат ішов на брата, подружжя розпадалися, навіть маленькі діти сперечалися! Я, звичайно, розумію, що це важливо й вирішується доля України, але невже колір новорічної ялинки важливіший за благополуччя в сім’ї. Адже саме на родинних відносинах будуються політичні. А найприкріше те, що за весь час міжусобиць та війн, стоїть якийсь Герт та насміхається з того, що ще мить і є сильна, волелюбна держава, народ якої витримав усі знущання й утиски, знищить сама себе.

Тимченко Наталя


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду (за романом Юрія Яновського “Вершники”)