Ткач Дмитро Васильович
Дмитро Васильович Ткач народився 11 вересня 1912 року в місті Орлику Полтавської області. Батько був столяром, людиною працьовитою і чесною, але революція, голод у двадцятих роках і розруха прирекли його сім’ю на поневіряння.
Дванадцятилітнім хлопчиком після нестерпно тяжких літ у колі безпритульних, Дмитрик розшукав у селі Мачухи поблизу Полтави свого дядька – вчителя Якова. Тут почав ходити до школи, всією душею потягнувся до книжок, бо Яків Панасович мав гарну бібліотеку і заохочував племінника до літературних знань. Що подобалося
Пізніше Дмитро Ткач згадував: “Коли запитують, звідки у мене почалося письменство, я відповідаю: “Від Джека Лондона”. Так, саме північні оповідання про мисливців та золотошукачів найбільше припали до серця хлопчині. Це захоплення виявилося настільки великим, що Дмитро вирішив й сам написати щось подібне. Використовуючи свій гіркий життєвий досвід, хлопчик написав оповідання про малолітніх злочинців, чиї серця ще прагнуть жити чесно, а душі просять теплоти й милосердя. У цьому творі йшлося
Дядькові оповідання дуже сподобалося, і він повіз Дмитра до Харкова, де твір початківця згодився прочитати письменник Іван Сенченко. Він детально проаналізував Дмитрове оповідання, схваливши вдалі епізоди і зазначивши недоліки.
Вдруге ці два митці зустрілися аж через двадцять років. Дмитро Ткач тоді вже опублікував у журналі “Україна” “Повість про боцмана Смолу”. Цей твір озвучив на радіо чудовий артист Юрій Шумський. Визнання до початкуючого літератора прийшло відразу. Під час війни Дмитро служив на бойовому кораблі “Шторм”, який мало не щодня обстрілювали і торпедували німці. Свої нові твори він надіслав у щойно визволений від окупантів Київ не стільки для публікації, скільки для того, щоб рукопис зберігся. Демобілізувавшись, вчорашній моряк Чорноморського флоту привіз до редакції журналу “Україна” новелу “П’ять миль” і тут раптом впізнав свого першого критика і порадника:
– Іване Юхимовичу, а чи пригадуєте ви, як колись до вас приходив хлопчик з оповіданням про безпритульних і ви консультували його? Це було влітку двадцять п’ятого року, в Харкові.
– Так, так, пригадую. Навіть пам’ятаю зміст оповідання. Та невже то були ви, Дмитре Васильовичу?
Після війни Дмитро Ткач працював у редакціях газет, учився в Криворізькому вчительському інституті, був директором дитячого видавництва “Веселка”. Хоча письменник пробував себе в літературі ще до війни, справжня майстерність прийшла до нього в кінці сорокових років. Матеріали для творів Дмитро Ткач брав із самого життя. В роки війни, коли сторожовий корабель “Шторм” супроводжував транспортні кораблі, якими возили зброю і бійців до лінії фронту, з повітря від нападу німецької авіації ці кораблі захищали літаки. Дивовижно, але несподівано виявилося, що рідні брати Дмитро і Олександр опинилися поруч. Одного разу, коли море й небо були спокійні, в навушниках пролунало:
– Гей, матрос! Що ти там робиш?
– Сиджу на вахті,- відповів йому Ткач.- Німців поки що не чути, то нудьгую.
– А хочеш, я заспіваю тобі, щоб не нудьгував?
– Давай, послухаю.
Льотчик заспівав пісню з фільму “Діти капітана Гранта”. Це була улюблена пісня брата, і Дмитро впізнав його. Радощам обох не було меж. У кінці війни Олександр загинув у повітряному бою під Мурманськом. Смерть брата так вразила Дмитра, що він написав напрочуд сильне оповідання “Мій брат”. Правда, у творі є художній домисел: моряк спостерігає за повітряним боєм, бачить мужній вчинок пілота, який протаранив фашистський літак, а після бою довідується, що став очевидцем героїчної смерті рідного брата.
Сподіваємося, вам сподобається повість “Я – шестикласник”, уривки з якої вам пропонуємо. Події в повісті відбуваються після війни, але це можна визначити лише за окремими деталями. Письменник не мав на меті розповідати про труднощі повоєнного дитинства, він висвітлив його привабливий бік, показавши радість від розваг, силу щирої дружби, безкорисливість маленьких героїв, їхнє вміння ставити високу мету й іти до неї, переборюючи різні перешкоди. Гадаємо, ви полюбите героїв Дмитра Ткача – ваших ровесників, і порадите прочитати цей твір своїм друзям.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)