Тит Макций Пдавт “Амфітріон”
Самим улюбленим героєм грецьких міфів був Геракл, могутній трудівник, що врятував богів від загибелі, а людей – від страшних чудовиськ, але не нажив собі самому ні царства, ні щастя. Греки складали про нього спершу пісні, потім трагедії, потім комедії. Одна з таких комедій і дійшла до нас у латинській переробці Плавта.
Властиво, самого Геракла тут на сцені ще немає. Мова йде поки лише про його народження. Зачати його повинен сам бог Зевс від смертної жінки Алкмени. Щоб герой-рятівник став могутнім з могутніх, потрібна довга робота – тому
П’єса починається прологом: на сцену виходить Меркурій. “Я – Меркурій, ми з Юпітером прийшли показати вам трагедію. Не хочете трагедію? Нічого, я ж бог – перетворю її в комедію! Тут, на сцені, – місто Фиви, цар Амфітріон пішов у похід, а дружину залишив будинку. От Юпітер до неї й навідався, а я при ньому – на стражі: він у вигляді Амфітріону, я – у вигляді раба. Але саме зараз вертаються з походу й теперішній Амфітріон і теперішній раб – потрібно бути насторожі. А от і раб!”
Входить Сосия з ліхтарем у руках. Він веселий – скінчилася Війна, здобута перемога, захоплений видобуток. Тільки ніч навкруги якась дивна: місяць і зірки не сходять, не заходять, а коштують на місці. І перед царським будинком коштує хтось дивний. “Ти хто такий?” – “Я – Сосия, раб Амфітріону!” – “Брешеш, це я – Сосия, раб Амфітріону!” – “Клянуся Юпітером, Сосия – це я!” – “Клянуся Меркурієм, не повірить тобі Юпітер!” Слово за слово, справу доходить до бійки, у Меркурія кулаки важче, Сосия віддаляється, ламаючи голову: “Я це або не я?” І вчасно: з будинку саме виходить Юпітера в образі Амфітріону, і з ним Алкмена. Він прощається, вона його втримує; він говорить: “Пора мені до війська, я адже тільки на одну ніч таємно прийшов додому, щоб від мене першого ти почула про нашу перемогу. От тобі на прощання золота чаша з нашого видобутку, і чекай мене, я незабаром повернуся!” “Так уже скоріше, чим ти думаєш!” – зауважує про себе Меркурій
Ніч кінчається, сходить сонце, і з’являються теперішній Амфітріон із сьогоденням Сосией. Сосия втолковує йому, що там у будинку сидить другий такий же Сосия, він з ним говорив і навіть бився; Амфітріон нічого не розуміє й лається: “П’яний ти був, і в очах у тебе двоїлося, от і всі!” У порога сидить Алкмена й смутно співає про розлуку й тугу за чоловіком. Як, от і чоловік? “Як я рада, що ти так незабаром повернувся!” – “Чому незабаром? похід був довгий, я кілька місяців тебе не бачив!” – “Що ти говориш! не ти чи тільки що був у мене й тільки що пішов?” Починається суперечка: хто з них бреше або хто з них з розуму зійшов? І обоє призивають у свідки нещасливого Сосию, а в того голова йде навкруги. “От золота чаша із твого видобутку, ти сам мені тільки що її подарував!” – “Не може бути, це хтось її в мене украв!” – “Хто ж?” – “Так твій коханець, розпусниця!” – свариться Амфітріон. Він загрожує дружині розлученням і йде за свідками, щоб підтвердити: уночі він був не будинку, а при війську
Юпітер стежить за цими сварками зі свого неба – із другого ярусу театральної будівлі. Йому шкода Алкмену, він спускається – звичайно, знову у вигляді Амфітріону, – заспокоює її: “Це все був жарт”. Як тільки вона погоджується простити його, на порозі з’являється теперішній Амфітріон зі свідком. Спершу його відганяє Меркурий-Сосия, і Амфітріон поза собою: як, раб не пускає в будинок власного пана? Потім виходить самого Юпітера – і як на початку комедії зіштовхувалися два Сосии, так тепер зіштовхуються два Амфітріони, обсипаючи один одного лайкою й обвинувачуючи в прелюбодействе. Нарешті Юпітер зникає із громом і блискавкою, Амфітріон падає без почуттів, а в Алкмени в будинку починаються пологи
Усе кінчається благополучно. До нещасного Амфітріону вибігає добра служниця – єдина, хто довідається й визнає його. “Чудеса! – розповідає вона йому. – Пологи були без усякого болю, народилася відразу двійня, один – хлопчик як хлопчик, а іншої – такий велику й важкий, тільки-но в колиску уклали. Отут звідки не візьмися з’являються два величезні змії, повзуть до колиски, усе в жаху; а великий хлопчик, дарма що немовля, встає їм назустріч, вистачає їх за ковтки й душить на смерть”. “Впрямь чудо!” – дивується Амфітріон, що прийшов у себе. І отут над ним у висоті є Юпітер, нарешті в теперішньому своєму божественному виді. “Це я ділив з тобою ложі Алкмени, – звертається він до Амфітріону, – старший із близнюків – мій, молодший – твій, а дружина твоя чиста, вона думала, що я – це ти. Цей син мій, а твій пасинок буде найбільшим героєм на світі – радуйся!” “Радуюся”, – відповідає Амфітріон і звертається до публіки: “Поплескаємо Юпітерові!”
М. Л. і В. М. Гаспарови
(1 votes, average: 5.00 out of 5)