Теперішнє життя у романі Л. М. Толстого “Війна і мир”
Теперішнє життя – поняття досить невизначене, для кожної людини різне. У всіх людей є свої цінності, свої ідеали. Кожна людина індивідуальна і у відповідності зі своїми поглядами, похилостями душі обирає для себе теперішнє життя й шлях до нього. Але часто, представлене здалеку й розпливчасто обкреслене, при досягненні таке життя виявляється зовсім іншим, не відповідним мріям. Довгий шлях збагнення, що ж таке це теперішнє життя, пройшли і герої роману “Війна і мир”. Князь Андрій Болконський, наприклад, зневірився у людях, у сімейному житті,
Суворі військові події сприяли його розчаруванню у військовій кар’єрі. Запеклі сутички, озлоблені обличчя переляканих людей, кров, смерть. І все геройство, всі успіхи у війні здалися йому незначними і не дають щастя. Як же вибратися із цієї страшної, запаморочливої обстановки?
Після смерті дружини князь замикається в собі, втрачає здатність до радісного сприйняття життя. Він будує плани дійсно, як він вважав у той момент, теперішнього життя – повністю віддатися заняттю своїм маєтком, жити для себе і близьких, у тихому замкнутому світі сім’ї, не цікавитися проблемами суспільства. Молодий Болконський заживо ховає себе в селі, що навіть недавно народився син не радує його. Саме в цей період життєвих розчарувань Андрій зустрічається зі своїм другом П’єром Кириловичем Безуховим. Донедавна П’єр, розчарований у всьому, змучений шуканнями теперішнього життя, дошкуляв себе питаннями “хто він?”, “навіщо він?” і не знаходив відповідей. Але йому, як він думав, вдалося знайти порятунок у масонстві. У П’єрі виникло бажання робити добро навколишнім, стати діяльною натурою – у цьому він побачив теперішнє життя. При зустрічі із князем Андрієм П’єр помітив щиросердечну порожнечу друга. Першим бажанням графа Безухова було допомогти перебороти його пасивний стан, що виявилося не так-то легко. За два роки розлуки друзі стали зовсім різними людьми. Кожний з них багато пережив, перестраждав і передумав за цей короткий строк. Для П’єра теперішнє життя сформувалося до формули “не заподіювати зло іншій людині”. На що князь Андрій холодно відповів: “Я знаю в житті тільки два дійсних нещастя: каяття совісті й хвороба. І щастя є відсутність цих двох зол”. Цього П’єр не міг зрозуміти. Як же так? І це все, що потрібно для щастя?
А як же кохання до ближнього, а самопожертви? Такі питання задавав вражений духовним станом друга П’єр. Безухов не міг зрозуміти, як можна бути щасливим, просто не роблячи нікому зла. Цього для нього було занадто мало. Зате у князя Андрія були інші погляди: він вважає, що жив для інших і тому зовсім погубив своє життя. Тут проривається його гіркота, жаль і невдоволення прожитим життям. Де ж воно? Де теперішнє життя? Живе ним кожний або воно обирає лише деяких? Яке воно? Але, видимо, князь Андрій не зовсім втратив надію знайти теперішнє життя. Про це свідчить його зацікавленість оповіданням П’єра про масонство. Князь Андрій повірив у своє відродження. Слова П’єра про те, що треба жити, треба любити, треба вірити, глибоко запали в душу Болконського. Він побачив можливість знову приносити користь, бути щасливим, кохати. А П’єр через кілька років знову засмутився. І не могло його тепер розворушити ніяке масонство. Знову починаються спроби зрозуміти самого себе, пошуки теперішнього життя. Він довго не міг примиритися з тією думкою, що він є той самий камергер, та особистість, що він так глибоко нехтував сім років тому. Не знаючи, як вилікувати себе, П’єр, подібно князеві Андрієві, пробує себе у військовій справі. Не залишає П’єра ідея про теперішнє життя і у полоні. Саме там П’єр якоюсь маленькою часточкою своєї душі починає почувати його наближення.
Таким чином, кращими героями роману “Війна і мир” грає доля, постійно кидає їх від одного відкриття до розчарування. Шлях до пізнання теперішнього життя приносить їм багато радісних знахідок і сумних втрат. І здавалося, от воно, теперішнє життя, любов і радість, близькість коханої жінки (Наташі Ростової), її кохання. Князь Андрій так і не пізнав теперішнє життя в цьому світі. П’єр же знайшов своє щастя з Наташею Ростовою. І теперішнє життя. Його душа більше не нила й нічого не шукала. Людина повинна шукати, прагнути до досягнення своєї мети. Щаслива та людина, що все життя домагається задуманого, присвятивши своє життя чому-небудь. Але все ж таки теперішнє життя – це загальне життя людей, “що приводить особистий інтерес у гармонійну згоду зі спільними інтересами всіх людей”. Теперішнє життя – це мир. Війни ж суперечать людській сутності, війни – це зло, породжене самими людьми.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)