Тема твору Поезія Ганни Ахматовій
Я хочу розповісти про Ганну Ахматової, моїй улюбленій росіянці поетесі. Поезія цієї дивної людини гіпнотизує своєю простотою й волею. Твору Ахматової не залишать байдужим нікого, хто хоч раз чув або читав їх. Майстерність Ахматової бути визнано майже відразу ж після виходу першого її поетичного збірника “Вечір”. А вийшли через два роки після цього “Чіткі” ще більше підтвердили незвичайний талант поетеси. А. Ахматова у своїх віршах є в нескінченній розмаїтості жіночих доль: коханки й дружини, удови й матері, що змінювала й оставляемой.
Усе розкрадено, віддано, продано, Чорної смерті миготіло крило, Всі голодною тугою загризено, Отчого ж нам стало світле?
У поезії Ахматової присутні як революційні мотиви, так і традиційні, характерні для російської класики. Однак я хочу зупинитися на світі поезії, основним нервом, ідеєю й принципом якої є любов. В одному зі своїх віршів Ахматова називала любов “п’ятою порою року”. Любов одержує додаткову
Про ні, л не тебе любила, Палила солодким вогнем, Так поясни, яка сила В сумному імені твоєму.
Це співчуття, співпереживання, жаль у любові-жалості робить багато віршів Ахматової справді народними. У добутках поетеси є ще одна любов до рідної землі, до Батьківщини, до Росії: Не з тими я, хто кинув землю На розтерзання ворогам, Їхніх грубих лестощів я не вщемлю, Їм пісень я своїх не дам. Ганна Ахматова прожила довге й складне життя. Незважаючи на те, що її чоловік був розстріляний, а син переходив з в’язниці в посилання й назад, незважаючи на всі гоніння й бідність, життя її була все-таки щасливої, що представляє цілу епоху в поезії нашої країни.