Тема Руси, що йде, у добутках И. А. Буніна
Тема дворянсько-кріпосницької России, що йде, знайшла відбиття в добутках багатьох російських письменників. Її літературні джерела ми знаходимо в добутках, написаних ще до скасування кріпосного права. Так, И. А. Гончарів описує в “Обломове”, як мірний хід життя в Обломовке перетворюється в кипучу діяльність маєтку Штольца. Барство йде в минуле, але з ним зв’язана культура й традиції цілого класу – дворянства
Про це ж писав і Н. А. Некрасов у поемі “Кому на Русі жити добре”, боротьба нових явищ зі старим укладом життя знайшла
Рід Буніних був дуже древнім, і письменник по праву пишався своїми предками. Він прекрасно знав спосіб життя помісного дворянства, його культуру, побут. Але так само добре він знав і життя простого селянського люду. У дитинстві в селі від матері й двірських він наслухався пісень і казок
Спогаду про дитячі роки –
У повісті “Суходіл” письменник зі смутком відтворить хронікові ніколи знатного роду дворян Хрущевых: “Багато хто з одноплемінників наших, як і ми, знатні й древни родом. Імена наші поминають хроніки: перед ки наші були й стольниками, і воєводами, і “чоловіками іменитими”, найближчими сподвижниками, навіть родичами царів. І називайся вони лицарями, народися ми на захід, як би твердо говорили ми про їх, як довго ще трималися б! Не міг би нащадок лицарів сказати, що за піввіку майже зникло з особи землі цілий стан, що стільки виродилося, збожеволіло, наклало руки на себе або було вбито, спилося, опустилося й просто втратилося десь безцільно й безплідно!
” Барство в Буніна йде разом з його представниками. Дворяни в нього вироджуються. Це яскраво видно в повісті “Суходіл”, що показує, як подрібнював ніколи знатний рід. Доля Хрущевых трагична. Панянка Тоня божеволіє, Петро Петрович гине під копитами коня, недоумкуватий дідусь Петро Кирилович умирає від руки кріпака
Представники ніколи знатного дворянського роду просто “співіснують” між собою, іноді доходило до того, що вони хапалися за ножі й рушниці. При цьому Бунін із симпатією ставиться до простого люду. “Часом мені здавалося надзвичайно привабливим бути мужиком”, – писав він. Життя богатых, заможних мужиків письменник порівнює з життям середнього дворянства. Буніну подобається їхня працьовитість, побожність, розміряна уклад життя – усе, що становило основу тої Русі, що була так близька письменникові і яка йшла впрошлое.
Але Бунін бачив і затурканість селянства, його неуцтво й безгосподарність. Герой його чудової повісті “Село” Тихін Краснов до глибини душі уражений, що в родючому чорноземному краї може бути голод, руйнування й убогість. “Хазяїна б сюди, хазяїна!” – думає він. Його брат Кузьма винить у цьому урядових “пустоболтов”, які “затоптали, забили народ”. Повість Буніна “Село”, надрукована в 1910 році, викликала більші суперечки й з’явилася початком величезної популярності письменника
За “Селом” пішли інші повісті й оповідання, як писав Бунін, “різко 500 рисовавшие росіянку душу, її світлі й темні, часто трагічні основи”. На думку Максима Горького, про що він і написав авторові “Села”, Бунін у цьому добутку “широко захопив життя російського народу, стосується проблем історичних, національних і того, що було злістю дня, – війни й революції”. При цьому він зображує сучасну йому Село “без усяких прекрас”. “Нещадна правда” бунинской повести була заснована на глибокому знанні її автором “мужицького царства”.
У ній Бунін показує життя селянства напередодні першої російської революції, події якого повністю руйнують звичний хід життя
(1 votes, average: 5.00 out of 5)