Тема народу й інтелігенції у творчості И. А. Буніна
Тема народу й інтелігенції, криза патріархального російського села кінця XIX століття, моральна відповідальність інтелігенції за положення народу – ці проблеми не могли не хвилювати И. А. Буніна, як і багатьох російських письменників, його сучасників. В 1893 році Бунін написав оповідання “Танька”, один з перших, де піднімаються перераховані вище проблеми. На положенні сучасної Буніну села початку 90-х років сильно позначився голод, викликаний неврожаєм декількох років. Автор очами дівчинки Таньки зворушливо описує зміни в положенні сім’ї,
Він привіз її до себе, нагодував, дав обігрітися. Але чи можна вирішити проблему масового голоду й зубожіння селян добродійністю? Піднімаючи питання про відповідальність дворянської інтелігенції за долю народу, автор не дає на нього однозначної відповіді. Поміщик уявляє собі Майбутнє дівчинки, поетичну картину сільської
“Танька – і Флоренція!” – таке зіставлення викликає в нього скептичну усмішку. Не тільки герой, але, можливо, і автор не вірить у те, що народ зможе прилучитися до досягнень світової культури й цивілізації. И. А. Буніну ближче патріархальне російське Село недавнього минулого, ідилічне відношення до якої ми бачимо в оповіданні ♦Антоновські яблука”.
Це оповідання, написаний в 1900 році, ставиться до незвичайного жанру ліричної прози, для якого головне – не сюжетний розвиток подій, а характер їхнього сприйняття героєм, враження від цих подій. З елегійним смутком описує автор село минулого: більшу, багату, з патріархальними селянськими сім’ями. Ідеалізується життя селян: автор показує поезію селянської праці, але не говорить про те, як ця праця фізично важка
Цікаві взаємини поміщиків із селянами: пан поблажливо розпитує старого-довгожителя про його вік, а той покірно й чи ледве не винувато відповідає. І кріпосне право не здається письменникові ні злом, ні приниженням – він бачить у ньому теплі взаємини панів і селян, отеческую турботу перших і відданість останніх. Життя в панських садибах пригадується Буніну як золоті дні збіглого минулого: привітність і гостинність хазяїв, азартне полювання, що нагадує сторінки романів Л. Н. Толстого. Але панські садиби в той же час і джерела дворянської духовної культури. Пам’ять про історичну спадщину століть і романтичні почуття викликають стародавні бібліотеки, зі старими альманахами ранніх поетів початку століття, ліцейськими віршами Пушкіна, французькими романами Вольтера й Руссо
Жіночі портрети минулої епохи прекрасні й повні таємничого зачарування, що викликає замилування сучасників. Але ці панські садиби йдуть у минуле: дворянство вимирає, вироджується. Дрібнопомісна жизаь по-своєму гарна, але немає вже колишнього благополуччя, колишнього розмаху – вона прозаїчна
Ностальгією по “золотому століттю, що йде,” дворянства проникнуть оповідання, але Бунін не може не зауважувати об’єктивних змін, що відбуваються на початку XX століття. Про це він розповідає в повісті “Село”, написаної в 1909-1910 роках. У центрі оповідання “Села” Історія сім’ї Красовых. Дід був кріпаком поміщика Дурново, що зацькував його собаками. Батько пішов у місто, був злодієм, а діти – брати Тихін і Кузьма – якийсь час були дрібними торговцями-офенями, що розносять свій товар по селах
Тихін Красов, людина заповзятлив, рішучий і цілеспрямований, являє собою тип “нової людини” – хазяїна, капіталіста, добивеющегося матеріального благополуччя безустанною працею й спритністю. Село Дурновка “ойкнула”, коли Тихін Ілліч скупив землі в зубожілого нащадка поміщика Дурново. Виродження й зубожіння дворянства, майнове розшарування селян – от ті процеси, які активізуються на початку століття й відбиті Буніним у художньому творі
Якщо Тихін Красов багатіє, скуповуючи землі, займаючись торгівлею, те інші селяни убожіють і втрачають останнє. Хто винуватий у цьому? Бунін намагається відповісти на це питання, показуючи сім’ю селянина Сірого. Сірий – приклад бідняка-ледаря, він не оре свою землю, віддаючи її в оренду, сам