Тема любові в трагедії Гете “Фауст”

Любов довго терпить, милосердствует, любов не заздрить, любов не звеличується, не пишається. Вона не бешкетує, не шукає свого, не дратується, не мислить зла. Не радується неправді, а порадіє істині. Все покриває, усьому вірить, усього сподівається, все переносить. До пізнання такої любові, любові щирої, приходить головний герой трагедії Гете Фауст. Уклавши договір з дияволом, Фауст жадає від його беззаперечного виконання всіх своїх бажань

И перше бажання чоловіка було пов’язане з жінкою, непорочною й чистою Маргаритою. Мефистофель без особливого

захвату виконує це бажання своєї жертви. Сам чорт визнає: дівчина настільки чиста й непорочна, що зло не має над нею сили. Мефистофель упевнений, що проти Маргарити не можна застосовувати ніяку силу, “отут треба приловчатися й лукавити”. Зрештою Мефистофель допомагає Фаустові познайомитися з Маргаритою, сподіваючись, що в її обіймах той зможе знайти ту прекрасну мить, що шукав все життя і яке хотів продовжити нескінченно. Фауст спочатку затягнений в обійми почуттєвих бажань:

Об небо, от так краса Я в життя не видал подібної Як неиспорченно-чиста И як насмішкувато-незлобива!

Уже потрапивши в кімнату

дівчини, Фауст починає розуміти, що вона не тільки зовні гарна, але й прекрасна душею, і він усе більше переконується в цьому. Його почуття стає всеосяжним – не тільки фізичним, але й духовним. Друга половина першої частини “Фауста” присвячена історії любові Фауста й Гретхен. Між закоханими – величезна прірва. Фауст – людина незвичайно розвитий розумово, що пройшла великий шлях духовного росту, що дуже багато знає й досить вільнодумний. Йому властиво критичне відношення до загальноприйнятих понять. Думка його відрізняється самостійністю, він нічого не приймає на віру, піддає всі критичному аналізу й лише після цього робить певні висновки. Він давно відмовився від віри в церковне навчання:

Хто з нас дерзне Відповісти, не смутясь: “Я вірю в Бога” ? А одповідь схоласта й попа На цей рахунок так щиро дурна Що здається насмешкою вбогої

Гретхен – чарівна, чиста юна істота. Вона має всі скарби жіночої душі. Дівчина здатна до безмежної любові й самопожертви. Вона глибоко віруюча, адже її всю I життя супроводжує її мама – зразок релігійної чесноти. Виявивши в себе в кімнаті скриньку з коштовностями, Гретхен негайно повідомляє про знахідку улюбленої матері, що поява коштовностей у своїй бідній кімнатці приписує підступам диявола. Скринька віддана церкви. У той же час Гретхен мучать роздуми про невідомого дарувальника. Закоханий Фауст не зупиняється, готовлячи коханій за допомогою Мефистофеля нове випробування. Наступна скринька, повна незліченних скарбів, спокушає Гретхен. Цього разу вона згорнула зі шляхи чесноти, вирішивши прийняти скриньку з незліченними скарбами. Але хіба можемо ми обвинувачувати бідну дівчину в тім, що їй сподобалися гарні речі? У своєму житті вона не бачила нічого, крім щоденної виснажливої роботи, і не могла навіть мріяти, що в один прекрасний момент її життя зміниться точно як у Золушки. А отут ще й подруга Марта запевняє, що всі добре, що можна залишити собі ларчик і тайкома приміряти дорогоцінні дрібнички. Користі від цього ніякий, але зайвий раз помилуватися своєю красою, обрамленої прекрасними каменями й золотом, – свято для кожної дівчини

Результат цього вчинку виявився для Гретхен фатальним. Мимоволі піддавшись спокусі, вона втратила цнотливість. Зло породжує зло, один нечесний учинок приводить до наступного. Мефистофель тріумфує: знайомство Фауста й Гретхен приносить йому млостей погані дивіденди. Фауст заради зустрічі із Гретхен готовий на підробку й підписує підроблені документи. Гретхен розуміє, що любить, і заради любові готова на жертви. У пориві страсті вона навіть забуває про всюдисущих сусідів, які неодмінно винесуть свій святенницький вирок чужої любові й чужому щастю

У той момент, коли Фауст переборює почуттєвий потяг до дівчини й переходить на інший, духовний, рівень любові, Гретхен починає випробовувати занепокоєння із приводу правильності своїх учинків. Мефистофель у її поданні “лиходій”, що “так глузливий і хитрий і ні в що людей не ставить”. Подібно тому, як Фауст для задоволення своїх духовних прагнень містить договір з дияволом, інакше кажучи, упадає із загальноприйнятої точки зору в “гріх” і вчиняє злочин, так і Гретхен в ім’я любові стає порушницею прийнятих у суспільстві моральних установлень. Вона не може звільнитися від нав’язаних їй з дитинства правил, хоча й мимоволі задається питанням, чому любов, що дала їй таку щиросердечну радість, суперечить мораллю, в істинність якої вона завжди вірила

Трагедію любові Фауста й Гретхен можна пояснити й розходженнями їхніх натур, і агресивністю зовнішнього середовища. Адже суд над Гретхен береться вершити не чужа людина, а її рідний брат Валентин. Суд рідних часом більше несправедливий і твердий, чим суд сторонніх. Наприклад, у країнах, що сповідають іслам, нерідкі випадки, коли розлютовані батьки й брати вбивають своїх дочок і сестер, що ступили, на їхню думку, на шлях розпусти й пороку

Бравий вояк Валентин, здавалося б, найменше мав відношення до моралі. П’яний розгул був самим безневинним гріхом у житті цієї людини, професією якого було вбивство. І саме так він, сам, імовірно, не раз попиравший дівочу честь, порахував потрібним заступитися за свою сестру, а це, в остаточному підсумку, спричинило фатальну самітність Гретхен у самий критичний для неї момент. Фауст убив Валентина й змушений ховатися. У цей час Гретхен божеволіє й убиває своєї дитини. Вирок суспільства дітовбивцям завжди твердий, незважаючи на те що часом саме суспільство штовхає жінок на цю шаленість. Гретхен заточена у в’язницю, вона не розуміє навіть того, що вбила власне дитя. Розмови про те, що вона є вбивцею своєї безневинної дитини, вона сприймає як злий жарт. Поява коханого спочатку здається їй порятунком, але чому вона так повна недовіри до тому, хто наповнював її Думи й серце тріпотливим вогнем любові?

Хоч те ж усе на вид, Мені немає з тобою удачі, И холод твій страшить…

У ньому Гретхен почуває сили зла, з ним вона не бачить майбутнього. Та і яке це майбутнє: бути вигнаної й терзатися, мучитися, не в силах забути свого злочину? Гретхен сподівається тільки на справедливий Божий суд, до Господа звернені її останні слова:

Урятуй мене, Батько мій у височині! Ви, ангели, навколо мене, забутою, Святою стіною мені станьте на захист! Ти, Генріх, страх вселяєш мені

Засуджена людьми, вона до останньої миті свого життя пручається злу. Як гімн чистій, непорочної душі звучить голос понад: “Урятована!” Такий, здавалося б, трагічний фінал, однак він не вселяє песимізму й невір’я в життя. Адже Гретхен збуджує в читачах не тільки співчуття й жалість, але й замилування. Їй були невідомі шукання істини, властивому Фаустові, але їй і не треба було шукати ту прекрасну мить: вона була щаслива в любові. Так, вона зробила тяжкі злочини, але кращі щиросердечні якості, які виявилися в героїні під час трагічних обставин, викликають тільки искреннее замилування. Любов довго терпить, милосердствует, любов не заздрить, любов не звеличується, не пишається. Вона не бешкетує, не шукає свого, не дратується, не мислить зла. Не радується неправді, а сорадуется істині. Все покриває, усьому вірить, усього сподівається, все переносить


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тема любові в трагедії Гете “Фауст”

Categories: Нові твори

Links