Тема історичного минулого батьківщини у творах Пушкіна
Тема історичного минулого батьківщини завжди хвилювала Пушкіна і як поета, і як прозаїка. Їм були створені такий добутки, як “Пісня про віщого Олега”, “Бородінська років щина”, “Полтава”. ” Мідний вершник “. ” Борис Годунов “. ” Історія Пугачевского бунту” і, звичайно ж, ” Капітанська дочка “. Всі ці добутки описують різні історичні події, різні історичні епохи: починаючи з напівлегендарних подій, описаних у давньоруському пам’ятнику “Повість минулих літ”, і закінчуючи зовсім ще свіжими в пам’яті
Один з перших таких добутків – “Пісня про віщого Олега”, написана в 1822 році, у якому дається поетична версія автора про кончину великого російського князя, що прославився своїми вдалими військовими походами й перемогами над сильними ворогами, зокрема над Візантією: “Твій щит на вратах Цареграда”.
Тема торжества російської зброї, героїзму російського народу, переможця й визволителя, яскраво й сильно звучить у добутках, присвячених Вітчизняній війні 1812 року. Як прекрасні рядки сьомої глави “Євгенія Онєгіна”, що оспівують
Дарма чекав Наполеон,
Останнім щастям упоєний,
Москви уклінної
Із ключами старого Кремля:
Ні, не пішла Москва моя
До нього з винної головою.
У рядках вірша “Спогаду в Царському Селі” перед нами встають прославившиеся в боях “Перун кагульских берегів” Румянцев, “вождь полунощного прапора” Орлів. Цій же темі присвячений вірш “Бородінська річниця”, написане в 1831 році із приводу узяття передмістя Варшави.
Одне із центральних місць у Творчості Пушкіна займає образ Петра I. Пушкіна бачив в образі Петра I зразкового правителя. держави. Він пише в поемі “Полтава”:
Була та неясна пора,
Коли Росія молода,
У бореньях сили напружуючи
Мужніла з генієм Петра.
Схожі думки зустрічаються й в “Мідному вершнику”, де він говорить про славне правління Петра, називаючи його “владарем долі”, що подняли “Росію дибки” і прорубившим “вікно в Європу”.
Незакінчений добуток “Арап Петра Великого” продовжує цю тему. У цьому добутку поет розповідає нам про свого предка, прадіда Ибрагиме Ганнибале.
У драмі “Борис Годунов” Пушкін звертається до іншої епохи – епосі Неясного часу. Це був період найтяжких випробувань для Росії. Драма “Борис Годунов” у певному змісті новаторський добуток, у якому народ показаний рушійною силою історії. У цьому добутку автор, передбачаючи Достоєвського, розвінчує теорію, що нібито ціль виправдує засобу. Обоє – і цар Борис, і Розкольників – роблять злочини, виправдуючи себе “благими намірами”, забуваючи, що саме ними вимощена дорога в пекло.
“Капітанська дочка” – найбільш значний історичний Твір Пушкіна по обсязі дослідницької роботи, що проробив автор. “Капітанську дочку” Пушкін написав, працюючи над “Історією Пугачевского бунту” – документальним добутком зі свідченнями, що характеризують жорстокість
Протиборчих сторін. Але “Капітанська дочка” – це художній твір. На різницю цих двох добутків указувала Марина Цветаева в есе “Мій Пушкін”, по-своєму оригінально провівши границю між поняттям реалізму й романтизму. Пушкіна-Дослідник знає криваву Ціну повстання з усіма жахаючими подробицями. Пушкіна-Поет пам’ятає про неї, вустами Швабрина лякаючи Машу долею Єлизавети Хардовой. Пам’ятаємо про неї й ми, думаючи про можливість Гринева відправитися, як і його прототип сержант Кар-Мицкйй, з каменем на шиї “долілиць по Яїкові”. Цю поетизацію, цей романтичний ореол навколо Пугачова, створений Пушкіним, Марина Цветаева назвала словом “чара”.
У повісті “Капітанська дочка” Пушкін уперше розробив новий епічний жанр – жанр історичної повісті, історичного роману. Віддаючи данину поетові, наш сучасник Давид Самойлов так напише про цей дивний добуток:
Селянський бунт,
Початок росіянці прози.
Не Свифтов сміх,
Не вертеровы сльози,
А заячий тулупчик Лугача,
Насильно знятий з панського плеча