Тема “Інститутка”. Марко Вовчок (1833 – 1907)
Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська) – письменниця, перекладачка.
Біографічні відомості
22 грудня 1833 р. в селі Єкатерининське Євецького повіту народилася Марія Олександрівна Вілінська у збіднілій дворянській сім’ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові.
На формування поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім’ях родичів, зокрема батьків Дмитра Писарева. У салоні її тітки К. Мардовіної в Орлі збиралися відомі письменники й фольклористи. Там Марія познайомилася зі своїм майбутнім
1851 1858 рр. під час проживання в Чернігові, Києві, Немирові, на Вінниччині Марія досконало вивчила життя, культуру, мову українського народу.
1859 р. як автор збірки “Народні оповідання” у Петербурзі потрапляє в коло таких літераторів, як 77 Шевченко, І. Тургенєв, М. Некрасов, О. Плещеєв, О. Писемський, польський поет і драматург Є. Желіговський. По-дружньому прийняв письменницю
1859 – 1867 рр. – перебування за кордоном (Німеччина, Швейцарія, Італія, Франція). Марко Вовчок зустрічається з Д. Менделєєвим, О. Бородіним, І. Сєченовим, О. Герценом, Л. Толстим, Ж. Берном. Займається розповсюдженням революційних видань.
Після повернення в Петербург веде активне літературне й громадське життя, плідно співпрацює з журналом “Отечественньїе записки”, де були надруковані її романи російською мовою (“Живая душа”, “Записки причетника”, “Теплое гнездьішко” та ін.). У цей період Марко Вовчок займається перекладами.
За повість “Кармелюк” і оповідання “Два сини” Марка Вовчка притягнули до суду – письменниця їде з Петербурга.
Останні роки життя письменниця провела на Кавказі.
10 серпня 1907 р. – померла Й похована в Нальчику. Огляд творчості
Дві книги “Народних оповідань” (1857, 1862); до першого тому увійшло 11 невеликих творів: “Сестра”, “Козачка”, “Чумак”, “Одарка”, “Єон”, “Панська воля”, “Викуп” та ін.;
– збірка російською мовою “Рассказьі из русского народного бьіта” (1859);
– соціальна повість ” Інститутка ” (1859 – 1861) (початкова назва “Панночка”);
– історичні казки-повісті “Кармелюк”, “Дев’ять братів І десята сестриця Галя”, “Невіль-ничка”, незавершені – “Гайдамаки”, “Сава Чалий”;
Повісті “Три долі”, “Павло Чорнокрил”, “Сестра”, “Дяк”, “Записки причетника” та Ін.;
– близько ста перекладів;
Повісті російською мовою (“Тюлевая баба”, “Червоними король”, “Глухой городок”);
– художні нариси (“Листи з Парижа”). Жанрове розмаїття:
Соціально-проблемне оповідання; баладне оповідання; соціальна повість; психологічне оповідання; психологічна повість; соціальна казка; художній нарис. Тематика творчості: Життя дітей;
– Кохання ; побут;
– сите й тупе існування міщанства;
– фальш ченців;
– паразитичне життя дворян;
Трагізм життя селянства за часів кріпаччини (“Горпина”);
Боротьба проти кріпацтва (“Ледащиця”, “Інститутка”) та ін. Особливості Творчості Марка Вовчка:
Внесення нових жанрів і тем;
Звернення до фольклорних традицій;
Форма розповіді: оповідачами виспупають представники народу, тому складається враження, що до читача звертається сам нард;
Твори написані пісенною ритмізованою мовою з різноманітними інтонаціями, багатством синоніміки;
Марко Вовчок – основоположниця дитячої прози;
Зміцнила основи української соціально-побутової прози;
Глибока ідейність, висока художність творів тощо
“Інститутка”
Історія написання. Марко Вовчок завершила Твір в Немирові, назвала його “Панночка”, але пізніше дала назву “Інститутка”, щоб звучало саркастичніше.
У 1860 р. твір було надруковано в журналі “Отечественньїе записки” в авторизованому перекладі І. Тургенєва, а через рік – в “Основі” мовою оригіналу з присвятою Т. Шевченкові.
Жанр: Перша в українській літературі соціальна повість.
Присвята: Твір присвячений Т. Шевченку.
Сюжет і композиція
Сюжет повісті побудований на найгострішому конфлікті тогочасного життя між кріпаками й кріпосниками. У творі протиставляються два світи – поневолених і поневолювачів, які існували поряд, але ніколи не зближувалися. Важка праця кріпаків контрастує з неробством, паразитичним існуванням панства; людяність, душевна доброта селян з жорстокістю, свавіллям кріпосників; кохання Прокопа та Устини – “чудним панським коханням”.
Експозиція – І розділ, у якому читач знайомиться з оповідачкою Устиною; про людей та події розповідається крізь призму світосприйняття героїні.
Зав’язка – Приїзд панночки й обрання Устини покоївкою.
Розвиток дії – настає через загострення стосунків панночки з кріпаками, її одруження і переїзд на хутір.
Кульмінація – Сцена, у якій пані побила стару кріпачку. Хотіла побити й Устину, але на
Перешкоді став Прокіп.
Розв’язка – Прокопа віддають у рекрути, Устина переходить до міста наймичкою. Тематика
Реалістичний показ нестерпного становища селян, викликаного жорстокістю кріпосників, наростання стихійного протесту проти панів, перші прояви непокори пригноблених, зображення моралі панів і трудового народу, стану тодішньої освіти. Образи
Кріпаки: Устина, Катря, Прокіп, Нааар, бабуся Пани: стара поміщиця, панночка, полковий лікар.
Стислий переказ твору І ^Устина росла сиротою. Коли їй виповнилося десять років, то була віддана у панський двір. Життя у старої пані було спокійним до того моменту, поки папська онука, що навчалася в Києві, не прислала листа про приїзд.
Примхлива панночка перевела на свій лад і життя, і господарство в маєтку. Устину вона обрала собі за покоївку. Жорстока, нестримана панночка одного разу ледь не задушила дівчину через те, що та зробила їй не таку зачіску.
Коли панночка вийшла заміж за лікаря, вона взяла Устину із собою на хутір чоловіка. На новому місці панночка довго плакала через те, що чоловік лагідно поводиться зі своїми слугами. Але вона й тут все переробила на свій лад: знайшла всім “роботу тяжку”, “лихо пекуче. Люди прокидалися й лягали плачучи, а сусіди-пани вихваляли її як гарну й розумну господиню.
Устина, як і раніше, терпіла знущання та бачила, як страждають від лютої панії люди. Був у пана візник Назар. Він одружився з вільною дівчиною Катрею, через що вона теж стала кріпачкою. Коли в Катрі захворіла дитина, панія не тільки не дозволяла їй доглядати малюка, але й вигадувала все більше і більше роботи для жінки. Дитина померла, а Катря з відчаю втопилася. Назар, людина веселої жартівливої вдачі, не витримав горя і вирішив утекти від панів.
Устина познайомилася з панським слугою Прокопом. Вони покохали одне одного і згодом побралися. Пані дала згоду на одруження тільки тому, що за молодих заступилися гості, які з’їхалися на хрестини новонародженого панського сина, однак чекала слушної нагоди для помсти. І коли Прокіп заступився за бабусю-служницю, яка пригостила дітлахів яблуками з панського саду, панія наказала чоловіку віддати холопа у москалі.
Устина з чоловіком переїжджають до міста, де він вивчає військову справу, а вона заробляє гроші, ходячи на поденну роботу. Обоє щасливі. Тут їх і знайшов Назар, який утік від панів і зайшов попрощатися. Від нього вони дізналися, що на хуторі “на вибір дають: хоч утопись, хоч так загинь”. Назар пішов і більше про нього ніхто нічого не чув.
А невдовзі москалі вирушили в похід кудись на Литву. Устина провела чоловіка до Києва й залишилася там служити та чекати на його повернення. Вона не забуває його ні на хвилину: “Він чоловік мій і добродій мій. Поздоров його Мати Божа: я вільна! І ходжу, і говорю, і дивлюсь – байдуже мені, що є ті пани у світії”
(2 votes, average: 4.50 out of 5)