Тема 3. Народний епос
І. Усна народна творчість
Тема 3. Народний епос
Жанри героїчного епосу українського народу – думи та історичні пісні – з’явилися орієнтовно в середині XV ст. Вони уславлювали високий громадянський обов’язок козаків, їх мужність і вірність Батьківщині в умовах боротьби з поневолювачами і (“Козак Голота”, “Самійло Кішка”, “Маруся Богуславка”, “Втеча трьох братів з Азова”, “Перемога під Корсунем” та ін.).
3.1. Історичні пісні
“Українська пісня – це бездонна душа українського народу, це його
Історична пісня може бути визначена як жанр малої епіки. Вона відрізняється хронікальністю, тяжіє до уважного стеження за історичними подіями, за долями конкретних героїв.
Історичні пісні – це народні ліро-епічні твори про важливі історичні події та конкретних історичних осіб.
Уперше термін “історична пісня” увів в українську фольклористику Микола Гоголь.
Як окремий жанр історичні пісні з’явилися в XIV – XV ст., коли Україна опинилася беззахисною перед грабіжницькими набігами татар. Формуючись спочатку спонтанно в лоні інших жанрів пісенної творчості,
Для історичних пісень характерним був гуртовий багатоголосий спів.
Основні теми історичних пісень:
-змалювання важкого періоду в житті українського народу – звитяжної боротьби козаків із турецько-татарськими ордами, наприклад, “Пісня про Байду” (“В Цареграді на риночку”);
-показ страхітливих спустошень і насильства;
-зображення подій Національно-визвольної війни 1648 – 1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького (героїчні постаті: Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Іван Сірко, Морозенко);
-рух опришків на західноукраїнських землях (XVIII – XIX ст.) (Олекса Довбуш);
-повстання проти кріпосницького гніту на Буковині (Лук’ян Кобилиця) та ін.
Серед історичних пісень виділяються балади.
“Чи не той то хміль…”
(Пісня про Богдана Хмельницького)
У цій історичній пісні згадуються події Національно-визвольної війни 1648-1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького (бій під Жовтими Водами). Народ звеличує свого улюбленого ватажка Богдана Хмельницького. Його змальовано як справжнього народного героя, мужнього і відважного воїна, мудрого діяча, й політика, захисника поневолених, “козацького батька”. У творі уславлений гетьман порівнюється з дужим і буйним хмелем, який швидко росте, набирається сили й оповиває все своїми листками та стеблом:
Чи не той то хміль, що коло тичин в’ється?
Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б’ється.
Так і очолювана Хмельницьким Національно-визвольна війна ширилася по всій Україні, піднімаючи народ на боротьбу за свободу.
Прийдеться ляшенькам в Польщу утікати!
“Ой Морозе, Морозенку”
У XIV – XVI ст. більша частина українських земель була захоплена Польщею. З того часу наш народ боровся за своє визволення, а вже в середині XVII ст. боротьба переросла в народну війну проти іноземних поневолювачів. Очолив це повстання Богдан Хмельницький. У роки визвольної війни кримські татари часто вступали у воєнний союз із козаками проти Польщі, однак, як і раніше, вряди-годи робили грабіжницькі набіги на міста й села України. Загони Богдана Хмельницького карали нападників. У гострих сутичках гинуло багато і татар, і козаків.
Пісня “Ой Морозе, Морозенку” розповідає про один з таких боїв. Хто ж такий Морозенко, про якого склали пісню? Можливо, це один із соратників Богдана Хмельницького – полковник Станіслав Морозенко або осавул Кропивнянського полку Нестір Морозенко.
Ой з-за гори та з-за кручі
Буйне військо виступає,
Попереду Морозенко
Сивим конем виграває.
Багато татар обступило козаків. До “ночі глухої” тривав нерівний бій. Татари втратили втроє більше, ніж козаки. Морозенко потрапив у полон, проте мужньо переносить катування (з вирваним живцем серцем герой споглядає Україну із Савур-могили). В останню хвилину життя Морозенко думає не про себе, а про свою сплюндровану батьківщину:
Вся ти ecu, Україно,
Славою покрита,
Тяжким горем, та сльозами,
Та кров’ю полита!
І поки над білим світом
Світить сонце буде,
Твої думи, твої пісні
Не забудуть люди.
Тема: оспівування боротьби козаків під керівництвом Морозенка з татарами.
Ідея: возвеличення мудрості, мужності козацького ватажка; засудження жорстокості, підступності татарських поневолювачів.
Художні особливості твору
Художні засоби твору підпорядковані його ідейному змісту. Витривалість Морозенка пісня передає за допомогою гіперболи (з вирваним серцем герой із Савур-могили споглядає Україну).
Епітети “славний, молодий, голова завзята, буйне військо”, пестливе слово “козаченьки”, присвійний займенник “наші” передають пошану та любов українського народу до своїх оборонців. Різко протилежні емоційним забарвленням тропи, що змальовують ворогів: вони прокляті, татарська орда порівнюється із страшним громом і чорною хмарою, яка “світ закрила”. Постійний епітет “велика сила” вказує на те, що татар було набагато більше, ніж козаків, проте хоробрі воїни відважно кидаються в бій, захищаючи свої землі.
Епітети: “славний козаче”, “буйне військо”, “голова Завзята”, “тяжке горе”, “білий світ”.
Метафори: “Вкраїна плаче”, “Морозенко… сивим конем виграває”, “живцем серце виривали”, “Україна славою покрита”.
Гіпербола: “татар велика сила”.
Риторичні оклики: “Дивись тепер, Морозенку, Та на свою Україну!”, “Тяжким горем та сльозами, Та кров’ю полита!”.
3.2.Народні думи
“Думи – безсмертні пам’ятки, створені генієм самого народу” (І. Франко).
Думи – великі пісенно-розповідні твори переважно героїчного змісту про важливі історичні події (найчастіше про боротьбу українського народу проти іноземних загарбників). Близькі до історичних пісень і билин за тематикою, але пісня виконується співом, дума і билина – речитативом (проказуванням) під супровід кобзи, бандури чи ліри. Дума, на відміну від пісні, має нерівноскладові рядки, переважно дієслівне римування; більша за обсягом.
Думи з’явилися приблизно у XV ст. – у час виникнення козацтва. У думах народ створив образи мужніх, благородних і сильних духом героїв, які заради своєї свободи готові йти на смерть. У багатьох випадках думи створювалися після якихось важливих подій. Виконавці народних дум – кобзарі та лірники, які ходили містами і селами, співали думи під акомпанемент своїх інструментів. Самі вони називали думи “козацькими піснями”, “поважними пісНями”.
Тематика народних дум:
– страждання невільників у турецькій неволі (“Невольницький плач”);
– втеча невольників у рідний край (“Маруся Богуславка”, “Про втечу трьох братів з Азова, з турецької неволі”);
– прославляння воїнів-козаків – вірних захисників рідного краю, борців проти турецько-татарських загарбників (“Дума про козака Голоту”, “Дума про Самійла Кішку”);
– прославляння героїв національно-визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського поневолення (“Іван Богун”, “Хмельницький і Барабані”, “Корсунська перемога”) тощо;
– порушення проблем моралі, людських взаємин (соціально-побутові) (“Бідна вдова і три сини”, “Дума про сестру і брата”, “Прощання козака з родиною” та ін.).
Структура думи:
-заспів (зачин, “заплачка”);
-основна розповідь;
-закінчення (“славословіє”).
Дума ділиться на інтонаційно-смислові тиради.
(Тирада – мовний період обсягом від двох до восьми рядків, об’єднаних римою.)
Урочистий, піднесений стиль дум посилюється прийомом ретардації.
(Ретардація – уповільнення розповіді, що забезпечується частими повторами цілих фраз.)
Відомі українські кобзарі: Остап Вересай, Михайло Кравченко, Іван Крюковський, Андрій Шут, Іван Стрічка та ін.
Науковий термін “дума” вперше запровадив Михайло Максимович у першій половині XIX ст. Перші публікації дум здійснили М. Цертелев, П. Лукашевич, А. Метлинський, П. Куліш, М. Максимович.
“Дума про Марусю Богуславку”
Перлиною українського народного епосу є “Дума про Марусю Богуславку”.
У думі розповідається, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла “дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка” і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день “в землі християнській”. Невольники, які тридцять літ “Божого світу, сонця праведного” не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що “завтра святий празник, роковий день Великдень”. Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник. Маруся сказала, що “як буде пан турецький до мечеті від’їжджати”, то віддасть їй ключі, от тоді вона й визволить невільників. У святу неділю Маруся Богуславка визволяла невольників, але з ними не тікала, а просила передати її батькам, щоб вони не збирали великих скарбів на викуп доньки, бо вона “вже потурчилась, побусурменилась. Для розкоші турецької. Для лакомства нещасного!”
Маруся Богуславка – це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї. Не маючи змоги повернутися в Україну, вона допомагає невільникам-козакам зробити це.
Тема: розповідь про те, як українська дівчина, яка стала дружиною турецького султана, допомагає своїм полоненим землякам повернутися до рідної землі.
Ідея: засудження поневолення, страждань, яких зазнали українці під час нападу турків, віра у щасливе вільне життя.
Художні особливості думи
Епітети: “білий камень”, “бідні невільники”, “святий день”, “тяжка неволя”, “розкіш турецька”, “лакомство нещасне”, “тихі води”.
Метафора: “сльозами проливали”.
Повтори: “…стояла темниця кам’яная”; “…козаки, ви, бідні невольники”; “Словами промовляли, Сльозами проливали”; “…дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка”.
Риторичні оклики: “Козаки, ви, бідні невільники!”, “Гей. Козаки, ви, бідні невільники!”, “Як ти нам святий Великдень і сказала!”, “Тільки города Богуслава не минайте!”, “…Между мир хрещений!”, “Пошли, Боже, на многая літа до конця віка!”.
Риторичне запитання: “Чи ви знаєте, Що в нашій землі Та й день затепера?”
3.3. Балади
Балада – невеликий ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного або героїчного змісту з драматично напруженим сюжетом.
У давнину баладами супроводжувалися танці. Пізніше спів відділився від танцю і балада стала самостійним жанром народнопісенної творчості, а згодом – літератури.
Характерні ознаки балади:
– напруженість композиції,
– трагічна розв язка,
– відчутне емоційне напруження,
– у центрі сюжету – лише одна подія з життя головного героя,
– лаконічність оповіді,
– незначна кількість героїв.
Балади були джерелом художньої літератури, з якого черпали мотиви і настрої Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка.
Мотиви балад:
– туга за нареченою,
– убитий на війні козак,
– почуття дівчини, з яких насміялися,
– зле чаклунство,
– прокльони свекрухи на адресу молодої невістки,
– зрада і помста.
Серед сюжетів балад виділяють кілька Тематичних груп:
1. Міфологічні, пов’язані з легендами про перетворення людей у птахів, рослин (наприклад, добре відомі балади про дочку-пташку, про дівчину-тополю, про сина, і заклятого в явора та ін.), алегоричні (про голубку і голуба).
2. Сімейно-побутові з пережитками кровно-родових відносин – на тему інцесту (брат сватається до сестри; про вдову та її женихів – рідних синів).
3. Про сімейні стосунки за часів патріархальних відносин – чоловіків та жінок, батьків та дітей (про чоловіка, який убиває жінку за намовою матері; про сина, який проганяє з дому матір-удову; про матір, яка пропиває дочку та ін.).
4. Історичні балади, які межують з історичними піснями (про зустрічі рідних в турецькому полоні; про Бондарівну й пана Каньовського; про гайдамаків, які вбивають Марусиного сипа та ін.);
5. Соціально-побутові (про смерть рекрутів, чумаків, наймитів, емігрантів, січових стрільців).
Українські балади-пісні відображають світобачення й уявлення різних поколінь, їх зв’язок з природою: персонажі балад представлені символами. Син, якого прокляла матір, стає явором, невістка, яку зненавиділа свекруха, – тополею. Дівчина може і перетворитися на пташку, а козацька смерть постає в інших образах: “в головах ворон кряче, а в ніженьках коник плаче”, є образи ясного сокола, сизого голуба, сивої зозулі.
Трапляються у баладах казкові мотиви, дуже поширена гіпербола, що стосується фізичної сили героїв.
Народні балади:
“Ой не ходи, Грицю”, “Ой летіла стріла”, “Ой на горі вогонь горить”, “Козака несуть”, “Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш”, “Бондарівна” та ін.
Балада “Бондарівна”
У баладі розповідається, що в “містечку Богуславку… гуляла Бондарівна, як пишная пава”. Серед дівчат була й Бондарівна, коли до них підійшов пан Каньовський. Він обійняв, а потім ще й поцілував Бондарівну, на що дівчина відповіла, що пан “не годен” її цілувати, а тільки “роззувати!” Добрі люди шепнули Бондарівні, щоб вона тікала. Бігла дівчина “з високого мосту, …помежи домами, А за нею два жовніри з голими шаблями”. Коли спіймали Бондарівну й привели до пана, той наказав вибирати: чи зним жити, чи в сирій землі гнити. Дівчина вибрала останнє, і Каньовський її застрелив. А батькові давав таляри “за хорошу дочку”.
Ой вдарили в усі дзвони,
Музики заграли,
А вже дівку Бондарівну
Навіки сховали.
У творі висловлюється захоплення гордою дівчиною, яка не захотіла з нелюбом жити, не здалася, і осуд жорстокого пана-вбивці. Балада побудована на діалогах, із використанням повторів, звертань, окличних речень, порівнянь та епітетів.
Тема: оспівування трагедії Бондарівни, яка не скорилася волі пана Каньовського.
Ідея: возвеличення волелюбства, мужності, нескореності, засудження жорстокості, підступності.
Художні особливості твору
Порівняння: “Там гуляла Бондарівна, як пишная пава”, “Межи ними Бондарівна, як сива голубка!”.
Риторичні оклики: “Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!”, “Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!”, “Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!”, “Нехай іде свою доньку на смерть наряджати!”, “Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне!”, “Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!”, “Бондарівно, моя донько, пропав я з тобою!”, “А вже ж дівку Бондарівну навіки сховати!”.
Звернення: “Тікай, тікай, Бондарівно…”, “А чи волиш, Бондарівно?..”, “Ой волію ж я, пан Каньовський…”, “Оце ж тобі, старий Бондар…”, “Бондарівно, моя донька…”.
Повтори: “Тікай, тікай…”, “…хорошая, хорошого…”, “старий Бондар…”.
Риторичні запитання: “А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?”.
Епітети: “добрі люди”, “сира земля”.
Гіпербола: “ударили в усі дзвони”.
Тест № 1
1. Укажіть вид народних пісень, що не є календарно-обрядовими.
А Козацькі;
Б жниварські;
В купальські;
Г русальні.
2. Укажіть вид народних пісень, що не є соціально-побутовими.
А Козацькі;
Б рекрутські;
В обжинкові;
Г наймитські.
3. Перед походом син просить свою матусеньку:
А не згадувати про нього лихим словом;
Б молитися Богу;
В прийняти Марусеньку як рідну дитину;
Г набрати йому рідної землі в хустинку;
Д благословити на швидке повернення.
4. Що згадуватимуть люди про Морозенка?
А Доброту й щирість;
Б безстрашність у бою;
В відповідальність за доручену справу;
Г думи та пісні на його честь;
Д прагнення допомогти бідним.
5. Яка з наведених ознак не є ознакою народної балади?
А Напружений сюжет;
Б наявність ліричної оцінки;
В використання діалогів, повторів, недомовленості;
Г відсутність оповідача;
Д жанр: віршований ліро-епічний твір.
6. Укажіть ознаку, яка відрізняє думу від пісні.
А Використання епітетів;
Б розгорнутий сюжет;
В психологічний паралелізм;
Г оптимістичний фінал;
Д одна з тем – прославляння героїв національно-визвольної боротьби.
7. Укажіть назву початкової частини народної думи.
А Зав’язка;
Б славослів’я;
В зачин (заспів, заплачка);
Г пролог;
Д експозиція.
8. Укажіть, яке з наведених висловлювань не входить до кола тем історичних пісень.
А Розповідь про мужність козацького війська в битві з татарською ордою;
Б боротьба українського народу проти турецько-татарських завойовників;
В боротьба сил природи в час переходу зими у весну;
Г боротьба проти соціального й національного гніту;
Д розповідь про рух опришків на західноукраїнських землях.
9. Чому Маруся Богуславка не втекла з невільниками?
А Боялася поговору односельчан;
Б боялася, що не приймуть батьки;
В вже потурчилась, побусурменилась;
Г дуже кохала чоловіка турка;
Д не могла залишити сина.
10. Укажіть художньо-виражальний засіб, використаний у рядках твору “Чи не той то хміль”.
Не пий, Хмельницький, дуже той Жовтої Води:
Іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди.
А Порівняння;
Б метафора;
В антитеза;
Г гіпербола;
Д алегорія.
11. Установіть відповідність між видом календарно-обрядових пісень і часом їх виконання.
1 Святвечір
2 Щедрий вечір (Новоліття)
3 під час Зелених свят
4 ранньою весною, коли прилітають з вирію птахи
5 під час збирання врожаю
А гаївки
Б жниварські
В щедрівки
Г русальні
Д колядки
12. Установіть відповідність між засобами поетичного синтаксису, використаними в уривках народних пісень, та їхніми назвами.
1.”А в головах ворон кряче,
А в ніженьках коник плаче…”
2.”Біжи, коню, дорогою Степовою, широкою…”
3.”Порубаний, постріляний, Китайкою покриваний…”
4.”Засідаєм при дорозі Ждать подорожнього… “
5.”Повернувся я з Сибіру,
Та не маю долі,
Хоч, здається, не в кайданах,
А все ж не на волі… “
А анафора
Б антитеза
В тавтологія
Г безсполучниковість
Д риторичне звертання
(2 votes, average: 4.00 out of 5)