Театр Стоппарда
В 1999 вийшов уже фільм “Помни” про людину, що втратила здатність запам’ятовувати.) Розенкранц і Гильденстерн миттєво забувають навіть те, що відбувалося кілька секунд назад. У повторенні миру немає особливого змісту, як немає його й у неповторенні миру. Треба сказати, що, як і інших абсурдистско-метафизических авторів, Стоппарда намагалися повертати в коло художників 19-го століття з їх соціально вкоріненою проблематикою, а в Розенкранце й Гильденстерне бачили жертв або просто Гамлета, або Системи
Юрій Фридштейн писав, що ця п’єса,
У Кафки й Беккета найчастіше більших людей не було взагалі, та й людей не було взагалі, як немає їх і в Стоппарда. (Коли в 1990 Стоппард зняв фільм по своїй п’єсі, один ведучий кінокритик дорікав його за непрорисованность характерів. Однаково що дорікати Кандинского за відсутність реалістичних пейзажів, а Баха за те, що не писав оперет. Не ті завдання ставив перед собою Стоппард, і промальовування характерів хвилювало його найменше.)
П’єса Стоппарда – ревізія самої метафізичної трагедії Шекспіра. Гамлетівські питання, гамлетизм – це рефлексія, інтроспекція, це осмислення своїх учинків у контексті вічності й загробного життя. “Але страх, що буде там…”. У світі Шекспіра вчинки мають причини й наслідки, і тільки в такому світі можливий шекспірівський Гамлет. Рефлексія можлива тільки при наявності особистості, “Бути або не бути…” можливо тільки в осмисленому світі, де у всього є значення, зміст і значимість. У п’єсі Стоппарда метафізична рамка “Гамлета” прибрана, і без задуму, що організує мир, життя виявляється абсолютно безглуздою. Щоб мати сенс, мир повинен бути добутком чийогось мистецтва. Саме цього в Стоппарда й немає.
Розходження між ними постійно підкреслюється автором протягом усього оповідання, однак ні одну з них він не робить героїнею свого роману. Ні Ребекка Шарп, ні навіть Емілія не є для Теккерея героїнями в точному значенні слова. У заголовок не винесені, як це було прийнято в ту епоху, їхні імена (“Квентин Дорвард”, “Оливер Твіст”, Проблема позитивного героя представляла для автора нерозв’язні труднощі Підзаголовком книги – “роману без героя” – Теккерей прямо вказав на те, що в оповіданні немає жодного персонажа, що був би носієм позитивного морального початку й точку зору якого на людей і явища ми могли б, за задумом автора, розділяти
Але потім це ж спростовує сам письменник. „пусть це роман без героя, але ми претендуємо, принаймні, на те, що в нас є героїня”, – говорить автор, маючи на увазі Бекки Шарп. Однак слова ці перейняті іронією. Ребекка не може стати справжньою героїнею ні в людському, ні в моральному плані, оскільки наскрізь просочена лицемірством, підступництвом, користолюбством і бездушшям Теккерей підкреслює, що Бекки не дурно від природи, і нерідко любується спритністю, розумом, дотепністю цієї героїні. Автор змушує читача побачити, що вона в моральному відношенні нітрохи не гірше Джозефа Седли, цього “набоба”, що розжирів у своїй прибутковій і необтяжливій посаді збирача податків в індійських тубільців, нітрохи не порочнее сімейства Кроули.
И, безумовно, вона не гірше знатних осіб з “вищого світла”, яких Теккерей обдумано наділяє нешанобливими прізвищами, натякає на їхнє пряме споріднення з кіньми, баранами й іншими скотами Але їй не відмовиш у розумі, енергії, величезній силі характеру, спритності й красі. Її зелені очі й розкішні руді волосся скоряли чоловічі серця одне за іншим. У міру ж того, як ми знайомимо з нею всі ближче й ближче, від її чудових очей і непереборної посмішки стає страшно – як цей “ідеал” може бути таким фальшивим. Жахає також її лицемірство, адже вона може посміхатися людині, підлещуватися перед ним, але як тільки за ним закриється двері, починається “подання”: Бекки передражнює бідолаху, кривляючись і зображуючи всі його недоліки. Емілія Седли, “маленька Емілія”?
На самому початку роману автор називає її героїнею твору Емілія була милою, лагідною, довірливою дівчиною, що неможливо було не полюбити Протягом усього оповідання автор безупинно порівнює Емілію й Ребекку, описуючи їх в однакових положеннях, але з різними підсумками. Ребекка чекала простуватого, дурного, але забезпеченого як грішми, так і положенням у суспільстві “раба й залицяльника” її шлюб виявився шлюбом “з розрахунку”, , миссис Джордж Осборн любила, але не була улюблена великосвітський дебют Емілії виявився досить невдалим…” А от для миссис Родон Кроули перший вихід став тріумфом: розлука смужьями.
Однак той, про кого молилася, залишився лежати на поле бою “із простреленим серцем”, а той, хто був забутий, знову з’єднався з обожненою дружиною. Отже, нещасна Емілія стала юною вдовою Матері: Джорджи був завжди й усіма любимо, як повинен бути любимо кожна дитина. Син Ребекки зрештою теж знаходить матір, але в особі своєї тіточки. Теперішня ж мати не пам’ятала, якого кольорів волосся в її синочка, скільки йому років. Лише епізодично з’являючись в оповіданні, майор Доббин, проте, займає важливе місце як єдиний з персонажів книги, до якого не може бути беззастережно віднесене визначення “роман без героя”, що коштує в підзаголовку. І хоча Теккерей описує цього майора з неприхованою іронією, він – безсумнівно, позитивний герой
За всі свої чесноти, любов і вірність Емілія була вознаграждена щасливим шлюбом з улюбленою, люблячою й відданою людиною. Вознаграждена, але не визнана гідною честі стати героїнею роману. Хтось скаже, що це правильно, оскільки Эмми слабка й безхарактерна істота, а хто – те засудить автора й буде доводити, що краще, добріше й гарніше Эмили в цьому романі нікого немає. “Її Історія так і залишилася загадкою”, хоча ми можемо цілком упевнено сказати, що найефектнішою фігурою на цьому ярмарку марнославства виступала Бекки. Вона представлена як “маска”, а вірніше, “набір масок” Хоча Ребекка є самим яскравим, безпосереднім і дотепним персонажем добутку, Теккерей і її не може зробити героїнею, оскільки Бекки стала (втім, і завжди була) однієї з жительок ярмарку марнославства, де немає гідних називатися героями
(1 votes, average: 5.00 out of 5)